Розділ «Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті»

— Ти, душара, ще пожалієш! Сопляки, нюх совсєм потєряли!!

Юрчик ще бушував на ліжку, коли Ром обережно зачинив за собою двері. В коридор за ним ніхто не вийшов. Імідж боксера та мешканця інтернаціонального блоку № 812, де, опріч Рома, жили руський дагестанець Серьога Махачкала, буйні болгари з Софії Атанас Петков і Іордан Іорданов, індіанець з Перу Гіл’єрмо Мендес, молдаванин Скалозуб і негр Джон з племені людоїдів тупі-гуарані — зробив свою справу. Ром перевів дух. Чесно кажучи, останні п'ятнадцять хвилин він не почувався таким спокійним, як думалось.

Тепер можна було йти в армію.

Додому з моря Ром повернувся з батьком пізньої ночі. Вже проїхав «Сайгон» і раптом, нежданно для самого себе, зупинив машину. Батько куняв собі на сидінні. Звично відчинив фіртку, пройшов доріжкою й легенько постукав у знайоме віконце — так, як робив це завжди. Світло у вікні не засвітилось, але Ром пішов до воріт й зірвав терпку гілочку вишні. Шорстке дерево звично кололо плечі.

Владка вийшла за кілька хвилин у халатику, накинутому на нічну сорочку. На якусь мить застигла біля дверей, потім впізнала і останні кілька кроків уже не йшла — а бігла до нього.

— Боже, це ти?!

— Я…

— Який ти смаглявий… Який ти…

Вона гладила долонями його жорсткі біцепси, провела рукою по грудях, туго обтягнених крутою майкою. Ром відчув, що своєю боксерською статурою й фарцовим одягом здивував дівчину. Хай знає, що Ром завжди буде більш крутим, ніж якийсь там Грек чи Валєрка!

— Ти звідки? Ти надовго?

— Мене післязавтра в армію забирають.

— Як… в армію?

— А от так. Прийдеш на провожанку? О четвертій?

— Прийду… Не знаю. Це ж значить — чекати?..

У Романа защеміло під серцем, але він нарочито безшабашно посміхнувся:

— «Ждать — нє провожать». Як захочеш, приходь. Давай, іди спатки, вже пізно.

Він взяв її за руку й уткнувся губами в щоку трохи ближче від вушка. Відчув знайомий запах волосся, по ледь помітному поруху зрозумів, що вона підставляє губи, і — відступив на мить швидше, ніж це потрібно. Відчув, як зболіло під серцем. Не думав, що все так всерйоз і надовго. Так довго не бачились, здавалось — перегоріло.

— Добраніч.

— Добраніч, Ром…

Батько щось невдоволено бурмотів, коли він вернувся в машину.