Розділ «Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті»

«Одеса-мама, ми твої піжони», — чомусь промайнула в голові у Романа стара босяцька пісенька. Невже таки всіх босяків неодмінно шлють до Одеси?

Тож о шостій годині наступного ранку Ром вже трусився через поля, через лани й круті пагорби в старому пошарпаному «Лазі», який рівно за шість з половиною годин повинен був привезти його до самого синього моря…

Розділ 24

Отаман Цвітковський

…Зоря зелена в небі погаса,

Коней з ковшів дубових напоїли,

Самі ж у битві не пили, й не їли,

І притупила слух шаблюк яса,

І припилила зір важка пилюга,

На бирки випала, на кунтуші

І лиш не вкрила полум’я душі,

І лихо з ним, а серце добре стука…

А. Малишко, «Ворон», з циклу «Запорожці»

Серпень 1920 р.

…Об’єднаний загін Цвітковського спільно із повстанцями отамана Дашківського зненацька ввірвався в Звенигородку. Атаку готували заздалегідь, ще в липні Юрко Тютюнник передав людиною зі Львова — сприяти повстанню! Рудь привів свої сотні з Холодного Яру — спочатку до Цвітковського в Богуслав, потім до Медвина, що неподалік Богуслава.

Після удару на Звенигородку з міста вирвався загін червоної самооборони. Сотня Рудя хутко йшла на жашківський напрямок, куди й відступала тепер червона міліція — на з’єднання з рябоконцями. Саме звідси повстанню загрожували загони військового комісара Рябоконя.

Червоних наздогнали за Рижанівкою, рубали сходу, не зупиняючись, залишили позад себе зо два десятки трупів. Десь розвіявся степами ще з десяток. Відпускати не можна, бо приведуть до Звенигородки підмогу. Кубанці Плаксун і Печений взяли з собою відділ козаків й пішли на захід дозорами.

Максим скочив з розгарячілого коня. Нагнувся до потічка й набрав у долоні чистого срібла. Плеснув до лиця, тоді кілька разів вмився. Сам не пив, й коневі пити не дав, щоб після погоні не втяжив.

Спадав шал кавалерійського бою. Гаряче сонце золотило навкіл поля, в блакитній високості дзвенів жайворонок — скоро жнива! Колосяться в полях хліби, чекають селян. А тут знов люди вбивають людей… Засіяли звенигородці врожай, не дивились на війну і кров! Робили так завжди — за татар і поляків, за більшовиків і німців. Жити завтра чи ні, а дітям їсти щось треба! Тому й живе нація — у всіх лихоліттях! Тому й ласа до цієї землі вся мерзота навкіл. Бо є хліб! Бо є труд!

— Перебили ми людям жнива… — сказав Данько Легкоступ.