Розділ «Книга друга Повстанці Кохання, що сильніше смерті»

Війна в Звенигородці почалась похмурого дощового ранку. Роман, Зося і Пшонь ішли собі до «Сайгону», коли раптом побачили на лаві скоцюрбленого Толяна Богданченка. У відповідь на всі запитання той тільки ревів від болю — у нього була зламана щелепа. Як доповіли малі, що пускали кораблики в баюрах, годину тому в «Сайгон» прийшли троє, й одного з них вони знали — то був Грек! А ще з ними наче був «старшак» (тобто старший «товариш») Татора, майже зі своїх, спортсменів. Саме він за щось і вдарив Толяна. А потім вони пішли в напрямку автостанції.

Очі у Зосі потемніли від люті.

— Шонь, залишайся з Толяном. Пішли…

Ром і Зося швидким кроком, майже бігом попрямували на автостанцію. По дорозі прихопили з собою ще кількох хлопів й хвилин за десять увірвались на приміські платформи.

Ще здалеку Роман побачив Грека, що стояв на сходах у святковій білій сорочці. З ним були ще двоє кремезних типів і дівчина, та вже ніщо не могло спинити скорої помсти. Як темний смерч повіяв понад асфальтом.

Красунчик Грек ще посміхався назустріч білозубою голлівудською посмішкою, коли Зося чорним вихором злетів по східцях і щосили зацідив Греку по пиці. Той знагла вмився гарячим приском, кров залила сліпучо-білу сорочку. Типи смикнулись було до Зосі, але поруч вихопились Ром з Шевою й відразу вибили з них бойову жвавість. Б'ючи під дих жлоба, Ром краєм ока помітив, як з блискучої «вертушки» з-за дверей виповзає хлоп на прізвисько Кактус, щоб явно заступитись за друга. З розвороту Ром так дав Кактусу в лоба, що той сторчма влетів назад в галерею. Шалено закрутилась «вертушка», театрально зачинилися високі двері. Ром почекав ще хвильку, та Кактус більше не об'являвся. Саме в цю мить Шева дав добрячого копняка іншому типу — аж той випав з доріжки на строкаті клумби.

Коли все скінчилось, вони окинули оком побоїще, повернулись лицем до платформи й… заціпеніли. Блискавична битва все ж зайняла у часі кілька хвилин, впродовж яких внизу на платформах зібрався великий натовп і з цікавістю слідкував за «побиттям ягнят» біля каси. Тим більше, що дії розгортались на горішній площадці, на три східці вище асфальту — зовсім як на великій сцені.

Побачивши юрбу в півтисячі глядачів, Ром відчув себе як актор, що збирає аншлаг у театрі. Та в ту ж мить помітив міліціонера, який пробивався крізь натовп з протилежного краю платформи — тихо сказав Зосі: «Гайда!», і вони непомітно щезли з вокзалу через малий провулок.

З цієї хвилини у Звенигородці почалася війна. Справжня битва між елітним районом «Совдепія», в якому в скупченні п'ятиповерхівок жили Грек, Кактус, Валєрка, більшість мажорів, діток колишніх партійних діячів міста і їхнім «Сайгоном» — «Лісом», у якому збиралися відчайдушні хлопи, романтики й авантюристи.

Десь з місяць Звенигородку колотило. Коли «лісовики» ловили десь типів з «Совдепії» — вони їх били і ганяли вулицями, коли «совдепівці» ловили «лісовиків» — сплачували їм тією ж монетою. Зо два рази Ром потрапляв у засідки, одного разу навіть у руки розлюченому Кактусу, який досі ходив з величезним синцем під оком. Та йому все щастило. Третього разу вороги підловили, коли мати послала його до центру за сіллю. Кактус притягнув із собою напівкримінального авторитета, «старшака» Яструба. Чоловік шість оточили Рома й притисли в кутку за клубом. В спину йому впирався невисокий грядець паркану. Кактус вже зловтішно потирав руки, хоча ближче підійти боявся, а Яструб підскочив і труснув Рома за лацкани. На його нещастя верхівка паркану надломилась й Ром беркицьнувся назад у клумбу. Коли він скочив на ноги, «совдепівці» тупцювали по той бік паркану, а старшак від несподіванки стояв, вилупивши очі. Тож Ром не став довго чекати, влупив що є сили кулаком по червоній від люті Яструба пиці — аж у того кров приснула з носа — і з криками: «Я вас по черзі зловлю, гібриди!» — смикнув клумбою через городи. Бо, хоча бійка проти десятка противників і вважалась честю для його пращурів-запорожців, — «та нема в мене гострої шаблі, щоб порубати їх на капусту!».

За чотири тижні кривавих бійок в «Сайгон» приїхала делегація. Ром, Зося, Пшоль і ще зо п'ять хлопів сиділи на лавах у парку, коли знов прибігла замурзала малеча і сказала, що їх шукають «совдепи». Через хвилину до столиків підкотила інвалідна машина, в якій сидів десятикласник-інвалід Вадюха з дужими руками, який крутив на турніку «сонце» й бився залізними милицями, як сам диявол. А позаду підтягувались ще бійці з «Совдепії» — усього чоловік п'ятнадцять.

— На танках приїхали, — насмішкувато сказав Ром.

Переговори затягнулися. Добалакались до такого: зустрічаємось за тиждень, у суботу — на пустирі за старим тиром. Сто на сто. Без ціпків, бит і ножів — і там вияснимо, хто сильніший. Вже того ж вечора напівбандит Вася Шитка, який сидів по «малолєтці» і підтягнувся з Ватутіно на підмогу «Сайгону», дістав з кишені «фінку» й сказав: «Вони в мене потанцюють!»

До суботи не дочекались. Вже зранку в середу в місті задиміли вихлопними газами «воронки» міліції, які за решітчастими вікнами звозили до райвідділку «бійців» з «Лісу» і «Совдепії». Як потім сказали: «стуканув» у міліцію Сашок Астрахан з «совдепівців». Романа на «обізянніку» не возили, бо начальник міліції просто подзвонив батькові на роботу. Злий, як чорт, Віктор Рудинський пригнав додому ще до обіду, не дав Роману навіть як слід одягнутись, і той, ледве накинувши штани і сорочку, в домашніх капцях заліз до батька в машину.

— Ну що, догрався? — кричав йому батько. — Сам начальник подзвонив, каже: вези свого синочка в камеру!

Тож всю дорогу до райвідділку Роман мав що слухати.

Слід сказати, що Астрахан постарався скрупульозно. Коли всіх, кого вдалося зловити, посадовили в актовому залі райвідділку: по один бік від проходу «совдепівців», й «лісовиків» — по інший, у залі зібрались чоловік сто тридцять, тобто більше половини всіх «гладіаторів». Списки були досить повні, і міліції залишилось лише встановити адреси й номери телефонів.

Напруженість зростала. Ні Ром, ні інші хлопи не знали, чого чекати. Та хвилин через сорок у залу ввійшов високий чорнявий капітан — начальник дитячої кімнати міліції, й прочитав гнівну тираду про кримінальну відповідальність. Потім пригрозив, що всіх, чиї імена є в списку, міліція тепер навіки бере на замітку. На тому все і скінчилося.

Коли вони вийшли з райвідділку, батько лиш розлючено сопів, а тоді сказав:

— Завтра поїдеш до Одеси, в гуртожиток. І щоб до осені ноги твоєї тут не було!