Розділ «Сексодром»

Я ледь відсапався. Мокрий светр не давав дихати. Поряд із дверима стояв інтелігент років п’ятдесяти — в сірому в дрібну смужку костюмі, з чорною краваткою і портфелем у руці. Типовий викладач — попередня зупинка була «Політехнічний інститут». Інтелігент потяг носом, переклав портфеля у ліву руку і поліз поважній дамі, що стояла поряд, рукою за пазуху. Дама розуміюче усміхнулася і присунулась ближче, щоб викладачеві було зручніше. Я відвернувся, та, власне, відвертатися було нікуди — в тролейбусі почало творитися бозна-що. В салоні повисло кілька жовтих клубів, які засмоктало протягом із вулиці. Не потрапили вони лише в кабіну водія, і тролейбус продовжував іти маршрутом.

На останньому сидінні, обнявшись, сиділи юнак і дівчина. Обоє в окулярах. Студенти. З абсолютно відсутнім виглядом дівчина підвелася, стягла з себе мереживні трусики і, сховавши їх до кишені, сіла на руки своєму сусіду. Він почав розстібати їй блузку, а вона йому — паска на штанях. Посередині салону досить підтоптана брюнетка злізла на сидіння і, розмахуючи журналом наче віялом, почала розганяти жовтий дим. Її зразу схопили кілька рук і стягли вниз.

Трохи посвітлішало, жовта хмара закінчилася. Лише клапті туману де-не-де проносилися повз вікна. На передньому майданчику заволала стара. Це був не крик жаху, а крик тріумфу. Звідусюд линули хтиві стогони і нервовий сміх. Брюнетка, що розмахувала журналом, була вже в білизні. Над нею схилилися кілька чоловіків. Та я так і не встиг роздивитись подробиці. Бо на наступній зупинці зайшла — хто ви думаєте? Так, моя люба Янголятко.

Встигла перевдягнутися. Була в короткій джинсовій спідничці і натягнутому на носа мокрому светрі. Про пригоду на яхті свідчили лише присмалені волосся та вії. Таки знайшла мене в цій товкотнечі. Мабуть, помітила на зупинці і поїхала слідом в автомобілі. А я, замість стежити за тим, що коїться навкруги, захопився цією імпровізованою порновиставою.

Вона вткнула мені між ребра пістолет і тихо сказала:

— Привіт, на наступній зупинці тобі виходити.

Мої сумніви на цей рахунок швидко розвіяв наступний штурхан пістолетом. Ніхто нічого не помітив. Єдиний мій шанс, мабуть, був у тому, що хтось накинеться на жінку-водія, і тролейбус вріжеться в стовп. Тоді, може, встиг би вихопити в неї пістолета. Та шанс був досить примарним. Порятунок прийшов звідти, звідки я найменше його чекав.

Її зіниці раптом розширилися. Зазирнувши через плече, я помітив, що інтелігент облишив партнерку і почав задирати спідницю моєму любому Янголяткові. Руки в неї були зайняті. Однією вона тримала мене за рукав, а другою — втискувала між ребра пістолет.

Я не ревнивий, навіть занадто не ревнивий, тому не став йому заважати. Все, що трапилося потім, було справою часу. Пістолет у її руці затанцював, а потім і зовсім опустився, обличчя так само, як і в мене, по очі було затулене светром, та я бачив, що в її очах світиться справжній жах. Що робив з нею спритний інтелігент, для мене так і залишилося загадкою.

Я взяв Янголятко за долоню, легко вивернув і забрав зброю. Вона майже не пручалася. Потім просунув руку в неї над плечем і відпустив інтелігентові щигля. Він здригнувся і здивовано подивився на мене. Я очима показав на свою руку, що тримала пістолет. Він вирячив очі і відсахнувся. Очевидно, його запал миттєво зник, тому що, вигинаючись мов в’юн, він зразу розчинився в натовпі пасажирів.

Я взяв Янголятко за лікоть і легенько підштовхнув у спину. Ми вийшли на наступній зупинці. Янголятко не втомлювалася дивувати мене. Тільки від’їхав тролейбус, вона підстрибнула, наче м’ячик, на мить засліпивши стрункими стегнами, що блиснули з-під спіднички, і садонула мене в груди ребром ступні.

Я пролетів метра півтора і спиною таранив кіоск «Союздрук», та пістолета не випустив. Удар був що треба. Ще один такий — і він вибив би з мене дух. Та другого удару я не дочекався.

Розплющив очі — Янголятка не було. Я чекав чого завгодно. Принаймні, що якийсь із припаркованих автомобілів зараз помчить на мене і розплескає на стінці кіоску. Та Янголятко барилася. Озирнувся. Її обступили десятків два підлітків, і вона задкувала, доки не вперлася спиною в стіну. Підлітки реготали. Один, із виголеною головою здоровило, котрий, мабуть, верховодив усією компанією, підійшов до неї впритул і, схопивши рукою за светра, рвонув униз. На світ з’явилась пара винятково чудових грудей.

Вона запнула краї тканини і провела блискавичний удар п’ятою здорованеві в голову. Той упав, наче сніп, обличчям у сміття. Компанія завмерла, і Янголятко вислизнула з кільця, по дорозі збивши з ніг ще одного. Підлітки з гиканням кинулися за нею.

Я ледве звівся і пошкутильгав слідом. Плентав так хвилин двадцять, поки не натрапив на них у якомусь темному підворітті. Воно пахло пліснявою та нечистотами. Гурт стояв тісним кільцем, обличчями досередини.

— Тримай їй руки, — сказав хтось.

— Вже не дише, — відповів другий.

Я прихилився до стіни і, засунувши руку до кишені, намацав пістолета.

— Гей, — покликав їх. — Забирайтесь до дідька!

Кілька підлітків обернулося. Я дістав пістолет. Натовп позадкував. І знову наперед виступив той здоровань. Його манера скрізь висуватися починала мене дратувати.