Розділ «Сексодром»

— Що це? — крикнув хтось у натовпі. — Дивіться!

Прямо на натовп вулицею насувалася жовта хмара.

Верхній край сягав дахів, жовті клуби вгорі перебували у постійному русі, наче піна в киплячому бульйоні.

Розштовхуючи всіх, я кинувся назад. Хмара нависла над натовпом і швидко поглинула його передню частину. Задня почала розбігатися.

Відбігши досить далеко, я озирнувся. Двоє — чоловік та жінка — напівголі з’явилися з жовтої хмари і зникли в найближчому підворітті. На межі світла і темряви він упав, вона зупинилася, притримуючи розстебнуту спідницю. Зробила закличний жест. Він зареготав, підхопився і, розмахуючи брюками, наче прапором, помчав навздогін.

Натовп, як велетенський звір, метався між будинками, топчучи все на шляху. Згори посипалася черепиця. Я підвів голову. Кілька клаптів туману скочувалися дахом. Мабуть, двір був ущерть заповнений туманом, і він виплескувався через гребінь даху, як вода з повної чашки.

Лавіруючи між цим клоччям, я побіг тротуаром. Маленький чоловічок у темному костюмі з синьою папкою під пахвою — мабуть, конторський службовець, що засидівся за квартальним звітом, ішов попереду і дивився на не досить стрункі, але повні й досить сексуальні ноги дівчини з вузлом русявого волосся на потилиці. Напевне, вдома на нього чатувала некрасива сварлива дружина, п’ятеро жадібних до кохання дорослих дочок і линяла такса на підстилці біля дверей. Додому йти не хотілося, — я його розумів. Легенька хмарка кольору дозрілого лимона опустилася службовцю і дівчині на голови і на мить ковтнула обох. Протяг із двору здув її на проїжджу частину. Вони простували далі, немов нічого не трапилося. Мабуть, відчувши на собі погляд, дівчина озирнулася і, усміхнувшись, повернула до найближчого під’їзду. Маленький чоловічок теж озирнувся і повернув услід.

Назустріч їм вийшов лисий тип у джинсах і сорочці-ковбойці навипуск і, швидко оцінивши ситуацію, дав конторському службовцю в зуби і поволік дівчину до червоної іномарки, здається, «БМВ», припаркованої біля крамниці «Хліб».

Запах «Марини» ставав усе густішим, і мене почало нудити. Я повернув у двір і, намочивши свого светра, відкотив комір і напнув на носа — по самісінькі очі. Допомогло. Запах став значно слабкішим. Схоже, жовтий туман вступав у реакцію з водою і осідав на комірі жовтим шаром, схожим на бджолиний пилок.

Іномарка ритмічно здригалася. За склом було видно лише дівчину. До пояса гола, вона сиділа верхи на лисому. Пишні перса з великими, схожими на перезрілі сливи сосками, зосереджено колихалися вниз-угору, вниз-угору. Вона підняла руки і розпустила вузол на потилиці. Волосся в неї було не русяве, як мені зразу здалося, а руде.

Маленький чоловічок, як пес, у якого щойно відняли кістку, кружляв навколо іномарки. Його руки тремтіли, обличчя виказувало рішучість. Я був на боці малого — він перший закадрив руду. Треба пам’ятати, що ми живемо в цивілізованому світі. Нарешті, наважившись, він акуратно поклав синю папку на бордюр, звернув у двір і повернувся, несучи в руках каменя. До жовтої «стіни» було вже не більше п’ятдесяти метрів, і я облишив їх і чкурнув далі.

Біля під’їзду, де я витирав хусточкою обличчя, хлопець з дівчиною вже не палили, а лежали на лавці, їх тіла сплелися, і вони стрімко звільняли одне одного від одягу. Поважна старенька, що зайшла до кабіни, зателефонувати, відкривши рота, дивилась на цю дивну картину. Випущена з рук трубка, хитаючись, стукала в скло. Цікаво, що старенька втне, коли вдихне «Марини»?

Запах дужчав, я вже відчував його навіть крізь тканину светра.

Коли минав Палац спорту, з дверей вибігла особа років двадцяти п’яти, і я встиг помітити у вестибюлі легкий жовтий серпанок, хоча, можливо, то мені тільки здалося. На тій особі була біла блузка з ажурним коміром і чорна трикотажна спідниця, яка щільно облягала розкішні стегна, наче щойно куплена рукавичка долоню. Вона засміялася мені в обличчя, схопила за шию, досить уміло, мабуть, була самбісткою, провела підсічку і звалила на землю.

Завжди був противником жіночих видів єдиноборств. Від тих спортсменів ніколи не знаєш, чого чекати. Якщо вдасться випручатися від цієї амазонки, обов’язко-во організую «Лігу боротьби проти участі жінок у борцівських видах двоборств». Не встиг опам’ятатися — вона почала здирати з мене светра і вп’ялася своїми губами мені в рота. Її м’які повні губи пахли корицею.

Ледве випорпався з-під її пружного гарячого тіла — таки був трохи сильнішим — і добряче стусонув. Вона заскиглила, та її швидко втішив молодик, що вийшов із тих же дверей, стрижений під їжака, зі статурою Арнольда Шварценеггера. Миттю здер із неї спідницю і потяг на м’яку зелену клумбу. А ще патякають, що всі культуристи — імпотенти.

Я пішов за ними, і вона радісно засміялася, мабуть, передбачаючи, що ми можемо чудово бавитись і утрьох. Я приєднався б до них — мою свідомість почав застилати солодкий туман. Добре, що на клумбі стояв розбризкувач води. Я потрапив під його струмінь, і мені трохи покращало. Намочив светра, що майже висох, і комір знову натяг на носа. Махнув рукою самбістці. Вже зовсім оголена, охоплюючи «Шварценеггера» схрещеними за його спиною ногами, з напіввідкритим ротом, вона пристрасно і заклично кивнула мені. А культурист позирнув так, що я позадкував. Справді схоже, що ті плітки про культуристів дуже перебільшені. Можу побитися об заклад, що він був не проти й до мене причепитися.

Я подумав, що варто сісти в якийсь тролейбус і мерщій їхати подалі від цього содому. На зупинці було досить багато народу, але, дяка богові, ніякого сексу.

Перший тролейбус пішов без мене. Я спробував утиснутися в нього, але якийсь тип — упертий, наче віслюк, і здоровий, мов Мухамед Алі, вперся мені в груди ліктем і вже на ходу випхав геть. Добре, що впав я не на бруківку, а в юрбу стильних, закутих в шкіру і метал молодиків. Добре для мене. Вони хижо роздивлялися дівчину в коротенькій спідничці, що якраз перетинала вулицю. Я звалився на них, як сніг на голову. Втрапив ногою на край бордюру, змахнув руками, та не втримався. Одного збив з ніг, а другого так вдарив головою в живіт, що він, вирячивши очі і хапаючи ротом повітря, впав на коліна.

Доки вони оговтувались, я встиг наздогнати наступний тролейбус і на ходу стрибнути на приступку. Вони марно бігли слідом, гупаючи ногами і кулаками в двері, викрикували непристойні погрози і відстали лише тоді, коли тролейбус в’їхав у жовту хмару. Зразу стало набагато темніше. Так само за вікнами пробігали ліхтарі, тільки світло стало жовтим. Пасажири здивовано крутили головами.