Розділ «Частина Третя»

Бачила по його очах — теж зрадів зустрічі.

— Чотири роки у Богоявленській школі! І ні разу не шукав зустрічі?! — вигукнула аж ревниво.

— Не шукав! — сказав прямо.

Довго роздумувала над сказаним, вишукуючи його потаємний зміст, як і звикла, коли ще була гувернанткою.

Тоді сказала зважено:

— Ти сильна людина, переконав ще раз, — і повторилась: — Це тобі скільки? Господи, як летить час!..

Згадувала нелегкі часи і видались вони їй гарними, наче й не мала вічної боязні, що її схоплять, потопчуть людську гідність. І життя її було тоді теж наповнене змістом і крила мала для лету.

— А пам'ятаєш, як ми читали «Роксоланію»?

Аніж уперше назвавсь Руссю розкішний цей край,

Врешті прийшли і мужі в ці околи і тут оселились,

Плем'я те русів ім'я від прадідів мало далеких...

Молодий Хмельницький продовжив:

Зверху бескеття до зір і трінакрійські верхи,

Тут моя вічна оселя, й століття її не зруйнують!

Подивувалась, що обом прийшли на пам'ять ці рядки з поеми Себастьяна Кльоновича.

Але сказала інше:

— У тебе гарна латинська вимова!

Юнак сприйняв похвалу стримано, навіть пояснив причину:

— Багато часу віддаю латині — буду йди до єзуїтського колегіуму на Львівщині, де колись працював батько. Маємо знати і їхні премудрості. Не бійтесь, я не перекинусь до унії, — випередив її питання.

Неспішно брели вулицями кудись униз — молода вродлива жінка з перевеслом кіс на голові і юнак із вперто стиснутими губам та рішучими очима.