Розділ «Частина перша»

Притомились козаки і коні, коли забили копитами об дерево парому, котрий вивіз їх на мирну Оболонь, по якій де-де ще зводились копички минулорічного сіна на хрестовинах[159], як половецькі шапки.

А вгорі — дзвіниці Києва, хоч молись.

— Господи, як довго ми тут не були!..

Аж серце заходило, як уявив, що скоро переступить рідний поріг і побачить Долю.

Кінець травня — найкраща у Києві пора; та козакам здалося, що місто причепурилося для них, кожне подвір'я аж бурхало свіжістю зелені і цвіту. І люди так привітно дивилися на втомлених вершників, що пробиралися міськими вулицями до Замкової гори.

Левко подумав, що козаків він збиратиме довго, якщо пустить по домівках, тому й направився прямо до воєводського двору.

Князь Острозький прийняв їх одразу у просторій воєводській залі, навіть підвівся, коли козаки зайшли.

— Про смерть самозванця знаю. Знаю і про вас, мені доповідали про вашу нелегку місію, козаки. Будете щедро винагородженні, ви того заслужили!..

Князь їх швидко відпустив, хоч Левкові наказав лишитись. Розпитував про кожну деталь заколоту, хто як діяв під час нього, хто за ким йшов. Особливо цікавили князя обставини вбивства самозванця.

— Обидва трупи, самозванця і Басманова, викинули на Красну площу. Ти сам їх бачив?

— Як оце вас, князю!..

Коли Острозький відпустив козака, той рвонув вулицями, наче то було Дике поле.

— Навіжений, людей позбиваєш! — кричали йому, та де там.

Кинув повіддя на перелаз і до хати.

— Де вона?

Обоє, Лешка і Тарануха, уникали його погляду.

— Не встерегли ми її. І куди поділась — не знаємо, хоч шукали всюди. Шукали у Черкасах і Каневі теж. З Чигирина повідомив Карпо, її і там нема.

Левко довго стояв мовчки. Тоді поклав на ослін дві хустки, свій дарунок, і рішуче попрямував до порогу.

На Замкову гору прискакав з Москви ще один гонець, привіз листа князеві Острозькому від московських ієрархів. Повідомляли вони про смерть самозванця та обрання царем Василя Шуйського. Єпископи закликали князя «радуватись і веселитись, що істинна наша і непорочна християнська віра тверда і непохитна».

Тарануха, дізнавшись про те, переконався — мав князь зв'язки з московським духовенством і поза ним.