Розділ «Книга друга Бісурканя»

Чигиринський сотник

Крук, що сидів на вербовому кущі, поворухнувся і витягнув голову вперед.

— Щодуху жени, — урешті озвався Мурмило, — коня не шкодуй. Характерник — бувалий козак, то вміє степами їздити… диви, щоб не випередив!

Барабаш скривився.

— Таж я хтів було в Переяслов податися… — буркнув він.

— Якого рожна?! — вирячився на нього штукар.

— Та дядька нагайкою хоч раз потягти хочеться! Він же, гицель такий і обіясник, маєток мого тата-небіжчика собі загарбав, а мене на Січ оддав, щоб я тут пропав ні за цапову душу!.. — Барабаш захлипав і почав терти кулаками очі.

Штукар аж сплюнув.

— Ну, не йолоп, га! Ти, бевзю неприторенний, — глянув він на Барабаша, — нащо тобі той маєток убогий! Як зробиш теє, що я тобі загадав, то одержиш від пана мого Триглава стільки золота і срібла, що можна буде увесь Кичкас засипати! А коня оцього нащо поцупив, питається? Треба він тобі?

— А як же ж козакові в степу без коня?! — витріщився Барабаш.

Мурмило тільки головою крутнув. А тоді клацнув пальцями і пробурмотів якесь закляття.

— Паночку, що це?! — зойкнув Барабаш.

Його вороний раптом коротко заіржав, хитнувся і як стій повалився у траву. Його стрясали корчі; ось кілька разів пробігла дрож по шкурі, сіпнулися копита — і жеребець витягнувся на землі неживий.

— А тепер, — каже штукар, — дивися, песький сину!

Не встиг Барабаш і рота роззявити, як потемніла шкура на коневі, а тоді зробилася гніда, аж червона. Здригнувся жеребець, звів голову і вмент зірвався на ноги. Знову скрикнув змій, сього разу вже радісно, а кінь підскочив до Барабаша і спинився, зарившись копитами у землю.

— Бачиш? — питається Мурмило.

Глянув Барабаш і не впізнає того жеребця, що в козаків поцупив. Стоїть перед ним не кінь, а сатана: шкура червінню відсвічує, очі мов огонь горять, сам як та зміюка виграє.

— Отсе маєш коня, що ним хоч на край світа заїхати можна, — каже штукар. — Цілий день може гнати не спиняючись, і не втомиться нітрохи. На тім світі вдихнув йому господь наш Триглав свого духа, то не знає він упину.

— А чим же його годувати, сатану такого?.. — питається Барабаш.

— Їсть він жар і запиває полум’ям. Раз на рік треба запалити село чи містечко і привести його на пожогу, щоб натлився огня та диму! Бо як голодний буде, то з’їсть увесь білий світ, — каже Мурмило.

— Дива ж твої, господе! — вигукнув Барабаш.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи