Розділ «Частина I Таємниця стародавньої фортеці»

— Купці приїхали! — крикнув Тиміш і миттєво зник. Тут вже Данькові було не всидіти. У небагатому на події житті замкових мешканців прибуття купецького каравану мало неабияке значення. Щоправда, з того часу, коли на степовому Прикордонні запанував відносний спокій, купці з європейських та східних країн почали їздити країною, але не так часто, як би хотілося хлопцям.

І хоча мешканці замку не були багатіями, купці не втрачали нагоди виставити свої товари. Як годиться, на центральній площі замку розставляли намети й довгі лави, на яких розкладали скарби, привезені з далеких південних країн.

І чого там тільки не було! Очі хлопцям аж засліпило від кольорів та яскравого блиску дивовижних купецьких товарів. На одних лавах лежали згорнуті сувої індійських та перських тканин, розцвічених дивними візерунками. Під променями сонця вони, здавалося, оживали, і візерунки, немов живі, лилися вздовж лав, немов чарівні створіння, що мешкали у глибинах океанів та серед синіх небесних хмар.

Інші лави були заставлені мідним, срібним та золотим посудом. Поруч звабливо мерехтіли намиста та ґердани, кільця та персні. Зрозуміло, що біля цих лав купчилися жінки, зачаровано перебираючи скарби та кидаючи запитальні погляди на своїх чоловіків.

А народу зібралося в замку безліч! Данько ще ніколи не бачив стільки люду на замковій площі. Звістка про прибуття купецького каравану миттю облетіла всі землі навколо замку. Була субота, і селяни, відклавши усі справи, родинами з самого ранку прибували до замкової брами. Чимало було й козаків, які щойно повернулися із вдалого походу та сподівалися збути купцям свої трофеї і придбати зброю та інші військові лаштунки.

Голова каравану, львівський купець Щуцький, поважно проходжав між лавами, посміхаючись крізь рідку бороду, яку час від часу погладжував короткими товстими пальцями, нанизаними золотими перснями.

Він задоволено посміхався, трохи зверхньо споглядаючи на покупців. Навколо все гуділо, сперечалося та гомоніло. На краю площі грали музики — скрипаль та сопілкар виводили мелодію веселого танку, а якийсь селянин, що вже встиг випити меду, колотив у бубон.

Нарешті Данько проштовхався крізь юрбу до лав, на яких була розкладена зброя. Тут юрмилися козаки та замкові латники. Зі знанням справи вони перебирали виставлене на продаж військове знаряддя, торгувалися та сперечалися із торгівцями. Данько ледь просковзнув між широкими спинами покупців і опинився біля лави. Тиміш, як завжди, застряг десь позаду — тяжко сопучи, він намагався протиснутись між двома могутніми латниками. А зачарований Данько навіть не міг поворухнутись, захоплено розглядаючи зброю на лаві.

— Ось гарний келеп, — десь над головою почув він голос козака, який тримав у руках дивну зброю з довгим держаком та лезом, що закінчувалося вузьким наконечником, — таким добре панцири пробивати…

Інші покупці теж жваво обговорювали виставлену на продаж зброю:

— А скільки коштує оцей кинджал?

— Чуєш, лук перський чи турецький?

— Ти диви, з такого пістоля й сам султан, мабуть, стріляє!

— Та такий панцир тільки Претвичу підійде!

Данько, краєм вуха слухаючи ці розмови, прикипів очима до бойових луків та сагайдаків, повних стріл, до кривих перських шабель у багато оздоблених піхвах, до панцирів, пістолів та рушниць.

Раптом Данько відчув на плечі чиюсь тяжку руку. Він ледь відірвав очі від зброї і подивився вгору — біля нього стояв його новий знайомий, козак Голота.

— Що, друже, на зброю задивився? — посміхнувся козак. — Ти тільки запам’ятай — цінуй зброю для бою, а не для краси.

— Дядьку Голото, а коли ви в похід підете, мене з собою візьмете? — благально запитав Данько.

— А чому б ні, ось хлопці на чати до фігур у степ зібралися, — досить поважно відповів Голота, — якщо ми такого вепряку подолали, то турка тим більше переможемо. Тільки в соцького відпросись та в панотця, бо не добре старших зневажати.

Очі Данька запалали, він вже уявив себе озброєним вершником, переможцем численних ворожих лав.