Розділ «Частина I Таємниця стародавньої фортеці»

Данько зібрав всі сили і дременув, петляючи, мов заєць, до рятівного кургану. Позаду чулося важке й гаряче дихання пса. Коли, здавалося, до підніжжя Вовчої могили залишилося пробігти ще хвилину-дві, щось велике й чорне вистрибнуло збоку, вдарило Данька та повалило у траву. Другий пес, стрибнувши, збив хлопця з ніг. Гаряче смердюче дихання обпалило Данькові обличчя. Перед очима хлопця брязнули білі ікла. Данько рвонувся з останніх сил. Почувся тріск роздертої сорочки, пес ковзнув іклами по бронзовому захисному зерцалі, якого Данько почепив на себе перед походом у степ. Собака закрутився навколо себе. Данько відскочив назад і упав — ноги вже не слухались його. Пес підстрибнув, цілячись хлопцеві в горлянку.

За спиною в малого гримнув постріл, і пес упав на землю. Хлопець озирнувся — Пугач, тримаючи мушкет, швидко біг до нього. Але козак запізнювався — другий пес із глухим гарчанням нісся просто на Данька. Раптом хижак якось дивно перекинувся через голову, і Данько завмер, вражений жахом, — пес перетворився на людину в чорній одежі. У руках у перевертня блиснуло довге лезо ножа. Хлопець від жаху інстинктивно виставив уперед руки й заплющив очі. Не побачив, як кінь чвалом вискочив з високої трави і вдарив грудьми людину, що вже занесла ніж для смертельного удару. Вбивця покотився по траві, а козак Голота, що правив змиленим конем, зіскочив із сідла і схопив перевертня за руку з ножем.

Коли Данько розплющив очі, козак Пугач і Голота вже в’язали нападника, а прямо перед хлопцем лежала людина із закривавленим обличчям.

— Вони тебе не поранили? — стурбовано запитав Голота в закам’янілого Данька.

— Хто це? — тремтячим голосом промовив хлопець.

Обличчя Голоти стало похмурим, і він відповів:

— Пси-вбивці.

Глава 7. Розповідь козака Голоти

Тільки почало ясніти небо, як Голота й Данько відправилися назад у замок. За козаком, прив’язаний до аркана, плентався зв’язаний полонений. Данько час від часу боязко озирався на нього і згадував свою нічну пригоду. Обличчя чорного чоловіка було замазане кров’ю та вкрите шаром пилу, але очі його так недобре зиркали на малого, що Данька навіть під теплим літнім сонцем кидало в холодний піт. Козак Голота похмуро мовчав — видно було, що він глибоко замислився. Нарешті Данько не витримав і обережно запитав Голоту:

— Пане Голото, а хто на мене напав… Ну, що це за Пси-вбивці?

Козак озирнувся на полоненого, трохи помовчав і нарешті заговорив:

— Та є такі Пси-вбивці, їх ще називають комишані пси, психази. Живуть вони у плавнях понад перекопськими лиманами, там у них свої нори є, і наймаються вони за великі гроші, щоб убити когось або розвідати чиїсь таємниці. З’явилися вони дуже давно, кажуть, що одного разу якийсь володар прокляв свого полководця за зраду й увесь рід його. З тих часів і живуть нащадки цього зрадника понад Перекопом. Через прокляття не можуть увійти до людського світу. Знюхалися вони з чорними духами, які навчили їх чародійства. Тепер, коли треба, вони можуть обертатися на чорних псів, іноді на воронів. Але нащо їм за тобою полювати?

Козак Голота розповідав спокійно, навіть буденно, але від цього хлопцю не ставало легше — він уже зрозумів, що мимоволі потрапив у якусь дуже небезпечну історію.

— Слухай, Даниле, я бачив, що пес на тебе стрибнув, він що, не встиг тебе іклами зачепити? — запитав Голота.

Данько, для якого події останньої ночі перетворилися в уяві в одну страхітливу мить, замислився, а потом схопився за залізну бляху під сорочкою.

Козак Голота повільно похитав головою:

— Такі зерцала носять арабські воїни-мамелюки. У бою вони мало допомогти можуть, але якщо їх заговорять чарівники-дервіші, то таке зерцало може стати в нагоді від всякої нечисті. Ось тобі й пощастило — мабуть, воно з тих, зачарованих.

Данько знов сунув пальці під сорочку — на цей раз доторк до металу надавав йому більшої впевненості.

— І що, ці чари всім допомагають? — запитав він у Голоти.

Козак трохи помовчав і промовив: