Розділ «Частина I Таємниця стародавньої фортеці»

— Дядьку Мамаю, а можна мені послухати? — не витримав Данько.

Козак Мамай посміхнувся, допитливо подивився на Данька і сказав:

— А чому б і ні, братику?

Данько, намагаючись повністю повторити рухи козака Мамая, нахилився до встромленого в землю ножа і приклав вухо до руків’я. Спочатку він нічого не почув, але поступово звичні звуки ранкового степу кудись поділися, кудись поділися й сам ранок, і козак Мамай. Данько, щоб краще почути, заплющив очі. Йому здалося, що руків’я майже непомітно тремтить, але це тремтіння поступово передалося й Данькові, а потім охопило все його тіло. Тепер хлопець добре чув тупіт копит сотень, а може й тисяч коней, які летіли широким, випаленим степом. Було в цьому тупоті щось нестримне, моторошне й невідворотне. Але цей тупіт, віддаляючись, поступово стихав.

Данько розкрив очі й обережно підняв голову, ошелешено кліпаючи очима.

Козак Мамай витягнув ніж, обережно витер лезо й заховав за халяву своїх сап’янових чобіт.

— Чую я, що прийдеться нам ще з цим Чалмою добряче повозюкатися, — спокійно сказав козак Мамай, — ну що, братчики, бувайте здорові.

І козак Мамай щиро, по-братськи, обійняв Голоту, потім поклав руки на плечі Данькові.

— Велика справа тебе чекає, братику, можливо, від неї доля всієї нашої України залежить.

Данько відчув, що його душу й серце переповнює дивна й непереборна сила, яку випромінювали руки й очі козака.

Мамай легко скочив у сідло, і його кінь, тільки відчувши вершника, відразу, майже не торкаючись копитами землі, понісся вдалечінь по безкрайньому степу.

Наступного ранку Данько попрощався з отцем Григорієм і разом з козаком Голотою виїхав у далеку дорогу.