Розділ «Частина I Таємниця стародавньої фортеці»

Голота кивнув головою:

— Пане Зарубо, сподіваюся, оті піхви й сагайдак, які в Шершня були, збереглися у вас?

Соцький сплеснув руками:

— Як чуло моє серце, що їх треба подалі заховати. Є в мене одна скриня, куди я складаю речі, які ніби й непотрібні, але викинути шкода. Чому я туди їх поклав? Навіть не знаю, мабуть, відчув, що то не прості обладунки, — із цими словами він підвівся й підійшов до старої дерев’яної скрині, що стояла в кутку, прикрита рядниною, — ось вона.

Соцький Заруба відкинув ряднину й відкрив кришку. Усі з цікавістю підійшли до неї. Данько зазирнув усередину й побачив, купу різноманітних скарбів: мотків скрученої тятиви для луків, ложі арбалетів, леза алебард без держаків, довгі пістолі, приклади від мушкетів та широкі стволи аркебуз, руків’я шабель та інші військові лахи. Трохи покопирсавшись у цьому грізному знарядді, соцький витягнув сагайдак, шабельні піхви та довгу чорну стрілу із тьмяним наконечником.

Усі заворожено вперлися поглядами в ці речі.

— Краще вам їх окремо у щось загорнути, здається, що їхній час надходить, — промовив панотець.

— Та, мабуть, так і зроблю, — сказав соцький, вкладаючи піхви, сагайдак і стрілу до старої переметної сумки-тороки, які зазвичай возили степові вершники біля сідел.

— Зачекайте, пане Зарубо, — раптом промовив козак Голота і взяв у руки стрілу, — це нею був мій братчик Шершень поцілений?

Соцький мовчки кивнув головою.

Козак Голота деякий час уважно розглядав стрілу. Данько помітив, що вперше за весь той час, відколи він знав Голоту, очі козака-шибайголови наповнились тугою. Голота відірвав погляд від стріли й подивився у віконце, що виходило на східну стіну фортеці. Саме там, далі на схід простягалися безкраї степи, у яких, можливо, вже зачаївся Чалма-бек зі своїми горлорізами. І тут Данько ясно побачив: очі Голоти стали холодними й порожніми, і від цього мороз пройшов шкірою хлопця, бо таїлася за цим холодом і порожнечею така ненависть і лють, від якої не можна було втекти й на край світу.

Минуло кілька днів. Усе в замку затихло в очікуванні можливої загрози. Сонце продовжувало нестримно пекти. Кожного дня до Вовчої могили відправляли чатувальників. Уночі сторожа зі стін та веж пильно вдивлялася у степ — чи не спалахнуть там вогні, попереджаючи про наближення ворога.

Данько після своїх карколомних пригод у підземеллі декілька днів відсипався. Отець Григорій не чіпав його й не примушував, як завжди, просиджувати годинами над Псалтирем або клопотатись у домашніх справах.

Ночами Данькові снилися тяжкі, темні сни. То він блукав і все не міг вибратися із лабіринтів підземелля, то його оточували Пси-вбивці, а він не міг і кроку ступити, то він в’юном крутився між «списами Одіна». Але у своїх мареннях, коли йому загрожувала найбільша небезпека, він стискував у долоні Печать Зберігачів, яку він не полишав навіть коли спав, і всі страхіття якось самі собою розсіювалися.

Ловити рибу він тепер не ходив і при зустрічах з Тимошем та іншими друзями здебільшого відмовчувався.

Одного ранку Данько прокинувся від звуків горну. Так сурмили, коли до замку прибували знатні гості.

Данько швидко одягнувся й вискочив на вулицю. Замковий люд вже біг до брами. Латники ледь стримували цікавих, намагаючись звільнити прохід для соцького, який у оточені кількох вершників саме виїздив за браму.

Данька відразу захопив та закрутив вир натовпу, але хлопець швидко зорієнтувався і зміг протиснутися ближче до брами, щоб хоча б краєм ока споглядати за тим, що відбувається біля замку.

Соцький Заруба тим часом вже виїхав назустріч гостю. Біля замку перед містком вишикувались вершники у блискучих панцирах. Перед ними сидів на коні якийсь знатний вельможа, а поруч три герольди щосили сурмили у свої довгі труби.

Через міст, прямо до брами під’їхав герольд і, розгорнувши перед собою сувій пергаменту, на якому висіла на товстому шнурі золота печать, урочисто почав читати: