Розділ «ІІ Родичі»

Ганя надула губки. Їй хотілося бути Гандзею, а не Ганьою. Ганькою. Ганькою, фе.

Чогось при тім імені згадувалася пісенька-дражнилка:

А циган циганку

Покотив на ґанку.

Закотив спідницю

І украв сідницю.

Може, тую дупу

Хтось у місті купить.

Отака циганка

Його жінка Ганька.

Вони з мамою обоє зимові й обоє Ганни-Гані. Тільки мама народилася в Пилипівку[44], а вона на другий день Громниць[45]. А ще, як довідалася Ганя, мамину сестру Калину насправді звати Якилиною, Килиною, а Калиною, Калинкою звав тоже дід Остап, то так і повелося.

Ганя полюбила діда Остапа — здоровецького, у якого в золотих руках все горіло, і який давав жінкам такі ніжні імена. Бо ж іще одну тітку, Марусю, звав ни Марусею, або ж Мариською, як то прийнято, а Марусиною.

— От побачите, як вийду замуж, то мій чоловік зватиме мине Гандзьою, — сказала на другий день Ганя татові. — От!

— Та про мене, хоть і Гапкою, — засміявся батько Корнило. — Абись знайшла такого.

Відтоді в Гані й народилася мрія — аби неї полюбив хлопець, який зватиме Гандзьою. Вона підростала, вдома, родичі й сусіди кликали Ганею, декотрі й Ганькою — Гандзею ж ніхто.

Ім’я те почула при перших совєтах, коли на прадьонки стала ходити. На тих зимових прадьонках, після Водохреща, було людно й гамірно. І незнайомий хлопець, на якого вона й уваги ни звернула — ни високий, хоть і не вельми малий, худий, лице мовби засоромлене, як то у дівчєт буває.

Та хлопець той і підійшов до їхнього дівоцького гурту.

— І хто ж у нас вродливий такий, зубками, як намистом, висяює?

Ганя не одразу й збагнула, що то до неї звернуте. А хлопець до сусідки неїної, Катьки Румцевої:

— Може, познакомиш нас, Катрусю?