Розділ «І Рекрут»

Асміне похитала головою. І раптом її сумний погляд прояснів, став аж прозорим.

— Нє, ми не останемося, — сказала геть по-їхньому, добре за ці літа навчилася. — Ти тут з нудьги помреш, Паньяс. Твій далекий ліс, у кому рисі живуть, тебе кличе.

— Ми там, у нас, повінчаємось, раз тут ни схотіла, — сказав Панас. — Я ж давно хочу, щоб ти стала мею законною жінкою.

Асміне зновика похитала головою, вся аж колихнулася. Давня іскра сяйнула в її очах і погасла. Натомість темна хвиля пробігла.

— Я не хочу з тобою вінчатися, — сказала.

— Овва, — Панас аж присвиснув. — Розлюбила чи що? Там треба буде, станеш нашою.

— Нє, — вуста Асміне склалися в трубочку, як то бувало, коли в чомусь упиралася. — У тебе свій Бог, у мене — свій. Я багато думала і зрозуміла. Справді нема Бога, окрім Аллаха.

— Авжеж, знаю, знаю, — Панас усміхнувся. — І Магомет пророк його, як там у вас кажуть…

— У нас багато чого кажуть, — Асміне простягла було до нього руку і спинила. — Я вже не та Асміне, що до річки приходила. Та Асміне віддала тобі тіло, а душа її так там, у горах, і осталася. Тепер вона й тіло за собою кличе.

Панас зирнув ошелешено. Холодок пробіг його затверділим, зашерхлим тілом і не хотів покидати.

— Ти що ж, хочеш у той свій аул вернутися?! — вигукнув і відчув, як дрож пробіг по ньому всьому. — Туди, де тебе мали забити камінням?

— Так, — сказала Аміне. — Може, мене вже простили. А ні… У нас є звичай — коли жінка хоче заслужити прощення, їй треба через весь аул на колінах проповзти і біля гори, де стежка до вершини підіймається, припасти лицем до землі, чекаючи своєї долі…

— Я тебе не пущу! — крикнув Панас. — Підеш зі мною і все.

— Перекинеш мене через коня? — Асміне сумно всміхнулася. — Як мій брат? Тільки ж і коня в тебе нема.

— Якщо треба — купимо, — Панас вимовив уже зі злістю.

— Не допоможе. Вернуся я, Панасе.

— Що, може, й Марка хочеш забрати?

Асміне поглянула болісно.

— Марка — нє. Ти не віддаси. Та й я не знаю, як там з ним поведуться. Може, приймуть, а може, й нє. Ти хороший батько. Багато чого навчиш. Він ще малий, приживеться в тому твоєму селі.

Панас зірвав з голови кашкета свого солдатського, кинув об долівку. Тупнув спересердя ногою.