Розділ «Небо над Віднем»

— Чому ж «була знайома»? Я й досі знаю цього чоловіка.

— Його знайшли мертвим сьогодні вранці, — сказав Вістович, — крім того, сталося пограбування. З кабінету Проймана зникла одна дуже коштовна річ. Ви знаєте, про що я?

— Ні, — твердо відповіла Емма.

— Зник діамант. Фамільна коштовність Габсбургів.

— Хіба цей діамант не було виставлено в залі?

— Виставили копію. Якраз щоб уникнути пограбування. Причому про це знав тільки сам Проймай та дехто з поліції. Підробка залишилась на місці.

Запала мовчанка, під час якої Вістович пильно дивився на Емму.

— То що сталося з наглядачем? — врешті запитала вона.

— Хтось вистрілив йому в лоба, — сказав поліцейський, — однак пострілу ніхто не чув. Так, ніби кулю увіткнули в нього пальцем.

— Бідолашний чоловік, — промовила Емма, — як шкода...

— Дуже шкода, — сказав Вістович, — хоча, зізнатися, імперську поліцію більше цікавить діамант, аніж смерть цього бідолахи.

— То чим я можу бути корисною поліції? — запитала жінка, демонстративно глянувши на годинник.

— За словами поліцейських, що охороняли залу, вчора ви зустрічались з Пройманом і спілкувались близько півгодини в його кабінеті.

— Так, — підтвердила Емма, — але ж після нашої зустрічі він залишився живий і здоровий.

— Безперечно, — посміхнувся Вістович, — мене цікавить, про що була ваша розмова?

— Саме про імператорський діамант ми й говорили. Але я не знала, що ми обговорюємо підробку.

— Ви не знаєте, з ким іще він мав зустрітися вчора? — знову запитав поліцейський.

— Мені це невідомо, пане Вістовичу.

— Що ж, — поліцейський рушив до дверей, — не смію більше забирати ваш час. На все добре.

Емма спробувала посміхнутись йому на прощання, але посмішки не вийшло. Цей короткий допит віщував недобре. Повернувшись нагору, вона найперше поспіхом заходилася збирати речі.