Розділ «Небо над Віднем»

— Мене звати Габор Чемері, — першим представився бородань.

— Іван Дмітров, — відповів той.

На обличчі Габора проявилось глибоке здивування, мовби в центрі Будапешта він зустрів не росіянина, а щонайменше індіанця з племені майя.

— Я Лайош Вешелені, — другий шахіст обірвав незручну паузу.

У відповідь Дмітров потис йому руку.

— Не бажаєте коньяку? — Габор спробував дещо виправити своє становище.

— Залюбки, — погодився той.

Лайош зробив знак офіціантові, і той миттю приніс третю склянку. Випивши, чоловіки завели розмову про те, про се, аж раптом Дмітров запитав:

— Чи знаєте ви, панове, що наш посол у Будапешті, Ніколаєв, так само, як і ви, палкий шанувальник гри в шахи?

Чоловіки заперечливо хитнули головами.

— Звідки ж нам знати? — додав Габор. — Ми не мали приємності спілкуватись з паном Ніколаєвим.

— Ваша правда, — згодився Дмітров, — угорці не ходять в російське посольство.

— А ви там служите? — запитав Лайош.

— Вже ні, — з гіркотою в голосі відповів росіянин, — кілька днів тому ми отримали ноту з вимогою залишити межі монархії. Простіше кажучи, забратися під три чорти з Будапешту... Я прожив тут десять років. Як бачите, навіть вивчив мадярську мову, хоч легше, їй-богу, мені далася китайська. А тут таке...

Нависла ще одна незручна пауза, і Габор не знайшов нічого кращого, як знову наповнити склянки коньяком. Всі троє неквапно випили, в цей час думаючи, про що говорити далі. Продовжив розмову Дмітров:

— Отже, про пана Ніколаєва...

— Так, так, — з удаваною цікавістю озвалися двоє інших співрозмовників.

— Пан посол не тільки майстерний гравець в шахи, але й колекціонер шахових реліквій, — продовжив росіянин, — тут у нього зберігалася чудова колекція старовинних фігур та дошок, яку він збирав упродовж багатьох років. Більшість речей нам вдалося відправити до Петербурга, проте гордість колекції — шахова дошка великого індійського правителя Самудрапупти...

— Самудрагупти, — виправив його Лайош.

— Так, так, — посміхнувся росіянин, — отже, ви розумієте, про що йдеться. Шахова дошка Самудрагупти досі в Будапешті і, схоже, вивезти її звідси в нас немає жодного шансу.