Розділ 1

– Нічого не питиму, кажіть далі, – ледь ворушила Уляна посинілими губами.

Потім посунулася з лавки та впала на коліна перед образами.

– Ідіть усі в іншу кімнату, швидко туди! – наказала Мар’яна дітям, аби вони не налякалися. Сама знову підійшла до сестри.

– Хочу знати все від початку й до кінця. – Уляна благала мов із того світу. – Я витримаю, – зігнулася в поклоні до самої долівки.

– Може, іншим разом або завтра. – Зустрівшись з її поглядом, Мар’яна замовкла, лише згодом знову почала, затинаючись: – Ще Тимоха розказував, як німці спалили всю вулицю, де жила Валя зі свекрухою, та й не тільки їхню. Людей зігнали в колгоспну клуню і… зав’язали двері, – останні слова вона прошепотіла, не маючи сили вимовити голосніше.

Уляна зойкнула і простягла до ікон свої руки:

– За що?… За що ти, Господи, так над моєю дитиною?… Та чим же ми так розгнівали тебе?

Не знайшовши і там відповіді, заголосила так, що аж стіни здригнулися. Її ніхто не наважувався спиняти, даючи матері виплакати страшний біль. Коли крик почав стихати, вона сама витерла мокре обличчя і звернулася до Мар’яни:

– Розкажи ще раз, я про дитину нічого не чула.

Перелякана Мар’яна, поглянувши на Горпину Петрівну, лише похитала головою.

– Мабуть, я продовжу, їй така розповідь не під силу, – наважилася Горпина. – А ти не помреш? – Придивлялася до її обличчя. І лише коли Уляна захитала головою, стала говорити далі: – Мучениця твоя Валя, а з нею і дитинка – янголятко маленьке. Німці всіх дітей відбирали і на очах батьків розстрілювали, багатьох у колодязь кидали. Твоя Валюша прив’язала дитинку до себе, і німці штовхнули обох у клуню. Коли підпалили… – Горпина замовкла, їй теж не вистачало сили розказати про те страхіття.

– Дуже кричали? – Вони ледь розібрали Улянині слова.

– На всю Корюківку. – Горпина й собі заголосила.

Уляна раптово затихла і мов закам’яніла. Навіть не чути було, чи вона дихає. У цей час хтось постукав у вікно. Коли Мар’яна відчинила двері, до хати зайшов дядько Михайло. Спинившись на порозі, він мовчки переступав з ноги на ногу.

– Олію для каганця приніс, щоб у темноті не сиділи, – сказав по хвилі й, поставивши його на припічок, знову відійшов до порога. – Тут таке діло: повертався з бригади, а Тоня якраз вискочила з хати, хотіла по тебе бігти, – дивився на Горпину. – Просила передати, щоб не затримувалась, щось невідкладне почалося. Розумієш, на що я натякаю? – Сам то на Горпину, то на Уляну зиркає.

– Це до Наді треба йти, – здогадалася Горпина. – І все тобі в одну мить. – Заметушилася складати свої мазі та порошки в торбину.

Мабуть, інші розмови трохи відволікли Уляну, і вона, тримаючись за стіл, підвелася. У хаті було напівтемно, горіла лише лампадка перед образами.

– Дай мені випити, що ти там пропонувала, – простягла руку.

Дядько Михайло, налякавшись того голосу, одразу вискочив у сіни, а Горпина подала їй невеличкого кухлика зі спиртом.

– Пий скільки зможеш і лягай на полику, щоб я знала, що ти в порядку. Бачиш, тут про смерть, тут тобі про нове життя – і все в одну хвилину.