Розділ «Щоденники Ієрихар Роман»

Михайло Вікторович, наш директор, сказав, що на пенсію я повинна піти заслуженою вчителькою України. А, може, й з орденом, скажімо, княгині Ольги.

А потім, коли ми вже сідали у шкільний автобус, щоби вирушити в Загоряни, я почула цей голос. Тихий, пронизливий, благаючий. Звучав далеко-далеко і слів було не розібрати. Але яка дивна, ніжна і в той же час пекуча, палюча, пронизлива туга звучала у цьому голосі. Вкотре я запитала — що це таке? Звісно, відповіді не знайшла, як і минулі рази.

А потім полилася не менш дивна музика. Яка теж приходила начеб десь здалеку. Вона заколисувала і водночас кудись кликала...

І раптом я знову полетіла. Цього разу політ був із заплющеними очима — від страху, сорому, відчаю.

Я отямилася над нашим селом. Приземлилася. Зазвучала моя мобілка.

— Де ви, Світлано Ігорівно? — питав директор. — Ви так раптово зникли. Ми стоїмо біля ресторану.

Пауза. Я гарячково думаю, що сказати.

— Я в Загорянах.

— У Загорянах? — З голосу чулося, що Михайло Вікторович неймовірно здивований. — Ви жартуєте?

— Ні. Бачите... Я відійшла від вас, побачила свого знайомого і сіла до нього в машину.

— Ви... Ви доїхали за десять хвилин?

— Так. У нього джип. Ми, власне, тільки під’їжджаємо до Загоряй, — збрехала я.

— Але ж могли попередити, — докірливо промовив директор. — А то ми не знали вже що й думати.

«Отже, вони не помітили, як я злітала», — подумала я і полегшено зітхнула.

Тут я вперше подумала, що колись мене би назвали відьмою за моє вміння літати. І... І спалили б на вогнищі.

Може, я насправді відьма? Але ж у відьом я не вірю... Як і у всяку чортівню. Тоді що зі мною?

Я сумовито посміхнулася.

У голові застукали молоточки страху. Дрібно-дрібно.

Вчора був приступ головного болю і картини, які поставали переді мною — блакитна пустеля з обрисами міражів-дерев, будинки, що наче плавали чи то в повітрі, чи всередині величезних прозорих кульок, дивні рослини, що наче тримали на собі й у той же час обрамляли ці будинки — і сьогодні я нарешті зважилася поїхати до районної лікарні.

У мене виявився цілком нормальний, ба, навіть ідеальний тиск — сто двадцять на вісімдесят. Чиста печінка, добрий шлунок і чисті легені. Гарні показники при енцефалограмі мозку.