Розділ «Щоденники Ієрихар Роман»

Ніхто не помітив моєї відсутності. Всі спали, зморені важкою працею.

Згадую розмову з Наталкою.

— Ви хотіли, мамо, зі мною поговорити. Я ж бачу, що хотіли.

— Хотіла, — погоджуюся я.

Ми вийшли за сарай. Потім через наш город і мимо сусіднього спустилися до річки.

Вдома я наче боялася починати розмову, бо міг почути Ігор. Чи Іруська.

Я довідалася, що в Наталки з тим чоловіком — все.

— Все, мамо, — сказала вона і рубонула рукою повітря. — Я зрозуміла, що моя таємна любов йому не потрібна. І мені — теж.

— Таємна любов?

Я пишу і рву написане. Хоча воно, окрім мене, нікому не призначається.

Таємна любов!

Таємна любов!

Таємне кохання!

Любов? Таємна?

Скільки б я разів не написала, суть лишається тією ж самою: моя донька-студентка була коханкою одруженого чоловіка. Який просто користувався нею. Ніякого цивільного шлюбу. Вона бігла до нього, лягала в ліжко, ледве він зателефонує, покличе. І все. Випадково зустрівши, той чоловік удавав, що не знає її. А потім телефонував. Наталка не знала навіть номера його «мобілки».

— Я кохала його, — каже Наталка.

І додає, що зустрічалися на його таємній квартирі.

— Таємній? Як це?

— Ну, про неї не знала його дружина. Ну, купив, купив. Він же бізнесмен. А від дружини він був залежний. Бо її батько...

Наталка вмовкла.