Розділ «Кава по-диявольськи»

— Не відчув. На моє глибоке переконання, хтось мені гарний спектакль влаштовує. Бо всі ці брязкотельця і голочки з цвяшками — то, вибачайте, для таких, як наша чесна Катерина, котра в Бога, може, і не вірить, зате чорта поминає на кожному кроці.

— Катерину не судіть. Вона з такої прірви вирвалася, що на десятьох вистачило б. Головне — захотіла душу спасти, тому і сама жива, і інших порятувати намагається.

— І все ж таки, як же вона, ота ваша причинність, наводиться?

— Скарлатиною в дитинстві хворіли?

Тут нарешті втрутилася мама, котра досі була лише уважним слухачем нашої дискусії:

— Хворів, хворів, у чотири роки. Від сусідського хлопчика прихопив. Сам винен: хоча хворого малого й ізолювали, але наш підняв гвалт, що не може жити без свого рідного Валєрика. І варто було нам з Валєриковою мамою на мить пильність втратити — дивимося, а вони вже сидять, обнімаються. Отак і перехворіли за компанію. А свинку — так то вже навпаки, Валєрик від Олекси заробив.

Черниця вперше за весь вечір посміхнулась, а я особисто чомусь почервонів. Однак сестра Маріоніла цієї теми не розвивала:

— Що з дітей візьмеш: вони душі безгрішні. Чого про дорослих не скажеш. Так от — як скарлатиною без контакту не захворієш, так і зурочити самими лише закляттями дуже важко. Тому і потрібне все оте, як ви кажете, сміття. Бите скло, спалені сірники, а то, наприклад, воду розливають під дверима. А вода не проста, нею покійника обмивали. Або ж ручку дверей милом мажуть — знову ж таки, покійницьким. В хату землю з могили підкидають, в подушки теж саме скло пхають, гарбузове насіння і пучки пір’я, чорною ниткою перев’язані. А то ще сушені жаби на подвір’ї хтозна звідки з’являються… А попередньо над усім оцим спеціальні обряди було пророблено, оті самі заговори. Як це робиться, я вам розповідати не буду, бо навіть вимовляти це вголос — і то гріх. Головне, щоб ви знали, нічого підозрілого до рук не беріть і навіть не доторкуйтеся.

— Що, Катерину кликати?

— Можна й Катерину… бо вам, як офіцеру міліції і члену партії, якось не з руки посеред двору сухих жаб палити.

— Як офіцер міліції, шановна сестро, я не повинен порушувати таємницю слідства, але мушу вам дещо сказати: той громадянин, що підпадає під вашу версію і влаштовує спектаклі з чаклунством у мене під дверима, на моє переконання, використовує ворожбу виключно для маскування, бо людей зі світу зводить стовідсотково матеріалістично, власноручно. Ми ще до кінця не розкрутили, як саме, але що не за допомогою сухих жаб — то вже точно.

— Богу Богове, а кесарю — кесареве. Запам’ятайте раз і назавжди: не можна бути трошечки чаклуном, навіть гратись у це не можна. Чорна сила — вона вже як захопить людину, то не відпустить. А головне, чи він, оцей ваш підозрюваний, по-справжньому зурочує, чи тільки для видимості, але межу між реальністю і ворожбою він уже втратив. І ще — мало не забула. Отакі, як він, добре усвідомлюють, що розплачуватися за їхні діяння рано чи пізно, а доведеться. Та чомусь вважають, що то ще не скоро буде. А воно — навпаки дуже швидко настає. Особливо коли три спроби поспіль невдалими вийдуть. Бо то значить — людина під Божою опікою перебуває, тож за зазіхання на неї кара Божа не забариться. Тому найчастіше після третьої спроби чаклун ненадовго відступається від своєї жертви, щоб сили набратися.

— А потім почати все спочатку?

— Найчастіше — так. Хоча буває, що й зовсім відступається, бо й сам боїться. Проте на це не сподівайтеся. Маю передчуття, що вам затятий втрапився.

Я подякував черниці за турботу, хоча в підсвідомості розумів, що її візит не стільки допоможе мені, як заспокоїть маму. Але корисну і, можна вважати, неоціненну інформацію вона мені дала. А наостанок попросила папір, ручку і написала декілька фраз.

— Якщо, не дай Боже, він вас колись перестріне, зробите і скажете ось це. Звичайно, якби не ваша робота, то вистачило б трьох речей: щоденної молитви, дотримання посту і святої води.

— А в піст каву пити можна? — спробував перевести все на жарт я.

— Можна. Якщо запивати святою водою, — незрозуміло, чи жартома, чи всерйоз відповіла сестра Маріоніла.

— Тоді я згоден.

Сестра скрушно похитала головою, попрощалася з мамою і вже від дверей зронила: