Розділ «Кава по-диявольськи»

— Та ні, не чути було такого. І потім, одна справа дурницю ляпнути під час затримання, а інша — лягавого до самогубства довести.

— А може, у нього зі здоров’ям щось було?

— Розтин покаже… Ще версії будуть?

— А версії — це вже твоя справа, Сирота. А моя — доводити їх до рівня, доступного вищому керівництву.

— Спасибі, товаришу підполковник.

— За що?

— За те, що не спитали, як би я вчинив на місці Стоп-сигнала.

— Ну, я ж не замполіт якийсь.

— Я б застрелився, товаришу підполковник, у серце, як Маяковський. Бо вниз головою, з балкону — то не естетично. Треба ж думати не тільки про себе, а й про тих, хто буде справу розслідувати.

— Тьху на тебе, йолопе! Дивись, накаркаєш!

Старий пішов до себе, а я взявся переглядати вміст кулька. Ніяких зашифрованих прізвищ та адрес у записниках не виявилося. Щоправда, не скрізь стояли повні дані. Часом самі лиш імена чи ім’я та по-батькові, але багато хто так робить. Не було там нічого й близько схожого на злодійські «кликухи» чи агентурні псевдоніми. В загальному зошиті — виписки з книг по судовій психіатрії перебивалися цитатами з трактату, який я особисто ніколи не бачив, але зустрічав посилання на нього у Івана Єфремова. Називалася ця праця «Молот відьом» і вивчав її покійний колега в читальному залі «Академки». Абонент до цієї серйозної бібліотеки лежав у шухляді його робочого столу.

Подзвонив Старий і поскаржився:

— Зовсім ти, Олексо, мене затуркав зі своїми підручниками. Я ж тобі головного не сказав: батько покійного працював у нас в Управі. Ти з ним на кілька років розминувся. А старі кадри його добре знали.

— І що з ним?..

— На пенсію пішов за пораненням, а помер від інсульту. Лікарі кажуть — одне з іншим пов’язане.

— Таке буває, товаришу підполковник. Ніколи не знаєш, де і що тебе дістане. От є такий народний артист Дальський у театрі Франка…

— Знаю добре. І з кіно, і в театрі бачив. То що?

— А те, що все життя на здоров’я не скаржився, а якось затягли його нарешті в поліклініку, кардіограму зняти. Бо інакше путівку до чекістського санаторію не виписували. Ну, він лежить на кушетці, з лікаркою жартує. А та на кардіограму глянула — і волосся дибки. Бо у артиста, виявляється, глибокий інфаркт пішов. І ото вже рік минув, а він ще досі не видряпався — доліковується. А якби його на вулиці хапонуло?

Старий погодився зі мною і поклав трубку.

Насамкінець дня надійшли експерти. Теж нічого втішного не повідомили. Сторонніх відбитків пальців у квартирі ніхто не залишив. З балкону він теж випав сам, без чиєїсь допомоги. Хлопці з моргу на Оранжерейній теж не зволікали, але й їхня попередня інформація мою роботу не полегшувала. Слідів алкоголю ані в крові, ані в шлунку не виявлено. Щоправда, покійний перед смертю випив чашку кави, але то, як відомо, не причина. Я втішив себе думкою, що зопалу народжуються тільки діти, а не слідчі версії, і вирішив трішки зачекати, принаймні доки покійник спочине вічним сном на Берківцях поряд зі своїм батьком.