Розділ «Непосидючі покійнички»

— Я вже поінформував. Ще будуть питання? Як ні, товаришу полковник, то можете бути вільні.

На моє здивування, замполіт не те що вийшов — вилетів у коридор. А наш Підполковник тільки чмихнув. Потім споважнів, повернувся до мене і сказав:

— На замовлення їх для тебе вбивають, чи що? Експерти вже встановили, чия машина. Приватна, власник працює у Раді Міністрів. Поздоровляю.

— Так от чому вони всі забігали, товаришу підполковник.

— Не тримай зла на колег, Сирота. Може, вони тобі поспівчувати вирішили… Але жарти жартами, а небіжчик нам трапився номенклатурний. Тож добра не жди. Єдине сподівання, що дама у нього з безпородних. Бо то вже перебор — примусять і Генерала по стелі бігати.

Хто склав компанію номенклатурному покійнику, ми дізналися наступного ранку. Наш комісар паніки, як завжди, здійняв тривогу надаремне. Бо хоча власник спаленого автомобіля і працював у відомому всім киянам та гостям столиці сірому будинку на вулиці Кірова, проте пост займав незначний, бо навіть не мав окремого кабінету. Щодо дами — то заяву про її зникнення приніс чоловік аж через півтори доби після її офіційної загибелі. Його одразу спровадили до мене.

— Чому, питаєте, так пізно повідомив? Ну, бачите, тут усе так зібралося, стільки обставин, що не знаю, з чого почати.

— Я вам допоможу. Коли ви бачили свою дружину востаннє?

— Бачив — дві доби тому, позавчора вранці, коли йшов на роботу. У нас, загалом, зміна починається водночас, але я вирішив раніше, тому що такі обставини…

— Про обставини, з вашого дозволу, трохи пізніше. Отже, востаннє ви бачили її позавчора; десь біля восьмої ранку. Так?

— Саме так. Бачив. А чув пізніше. Позавчора ввечері по телефону.

— А хто дзвонив: ви чи вона?

— Вона подзвонила. Хіба я вам не казав — дружина після роботи збиралася зайти до подруги. Якісь там їхні спільні справи. Ну, і засиділась. Власне, це вже не вечір був, а ніч. Я, щоправда, так втомився, що навіть не звернув уваги на час.

— Про що вона вам говорила?

— Ні про що особливе. Вибачилася, що затрималась, що не подзвонила раніше. Сказала, як тільки зловить таксі, то приїде. А якщо не вдасться, то доведеться ночувати у подруги. Там, правда, мала дитина… А я їй сказав, щоб не хвилювалась і якщо треба, то нехай ночує. Мені ж спокійніше. Бо знаєте, хоча і таксі, але в таку пізню пору їхати через все місто… Попросив тільки, щоб вона мені вранці передзвонила, і заснув.

— Пробачте, а ви не звернули увагу, коли саме вона вам зателефонувала? Бо це дуже важливо.

— Ви знаєте, я так втомився за ці дні, що навіть не зафіксував. Але можна вирахувати. Вона сказала: транспорт уже не ходить, доведеться ловити таксі. Виходить, десь близько першої ночі.

— Забалакались жіночки, нічого не скажеш.

— Так, звичайно, давно ж не бачились. У подруги маленька дитина, я вам уже казав, вони навіть не з квартири, а з автомату дзвонили.

— А що, подруга дружини теж з вами розмовляла?