Розділ «СЦЕНАРІЇ»

Михайлик: Тату, це я вам гостинця привіз. А ще одного пану Бардецькому презентував. Його на паль чіпляють і встромляють біля воріт. Зараз всі так роблять.

Полковник (уважно вивчає голову): Оце – оказія. І посміхається ж як гарно! Чого тільки вчені люди не попридумують… Бардецькому, кажеш? Та на холєру воно йому потрібне! Грицько! (З’являється молодий джура). Ану, скачи на леваду до пана Бардецького, там знайдеш цьому хлопцю пару, візьмеш – і мерщій назад. Щоб все було як у людей!

Хлопцы там временем тащат поросят, девушки – птиц. В саду расстилают ковры, ставят столы. Музыканты играют на фоне шатра из ряден.

Хата Мыколы Гнатовича. Старики вместе с девушкой, помолившись на образа, садятся за стол. Приська угощает их пирогами.

Пріська: Їж, донечко, – оце з сиром, оце з вишнями, трохи не підгоріли у дурної старої баби.

Дівчина: А де ж моє гніздечко? Чи ви його прибрали?

Пріська: Спалила я його, не лай, доню, стару дурну бабу.

Дівчина: Навіщо ж ви це зробили? Навіщо чіпали те, чого не знаєте? Я хотіла вік з вами жити, у вас залишитись, а тепер не можу.

Плача, бросается вон из хаты. Растерянные старики – вслед за ней. Девушка бежит по темному бесконечному саду, ветки хлещут по ее личику. Неожиданно возникает перемахнувший через тын Грицко. В руке у него – две казацкие пики с басурманскими головами. Он вихрем проносится по саду, и дальше, – не обращая внимания на столы с гостями, прямо к полковнику. Не замеченная окружающими, девушка с любопытством наблюдает за происходящим.

Полковник: Ото молодець, Грицько! Ану, хлопці, зараз подивимось, хто з вас козак! Бачите чортових бусурман?

Он указывает на копья с головами, которые, видимо для украшения этого варварского пира, Грицько воткнул в землю прямо у входа в шатер.

Полковник: Ану, хто з вас влучить в невіру з двох пістолів з коня? Та, кому я це кажу! Навряд чи з вас знайдеться хоч один такий. Бо зараз саме сміття, а не козаки. Ні пити, ні стріляти, ні дівку обійняти не вміють.

Гремят тулумбасы. С грохотом разбрасывая домашнюю утварь, мчатся кони. Выстрелы, пороховой дым, оскаленные усатые хищные лица.

Полковник (стріляє з пістоля): Горілки, стара!

Мотря вносит горилку.

Полковник: Хлопці, а дивіться всі на стару, поки ще не вмерла.

Хлопці: Дивимось, батьку.

Мотря: Болячок тобі на язик, старий бовдуре!

Полковник: Дивіться, хлопці, вона – матір ваша, бо тяжко без матері на світі жити.

Киндрат Омельянович плачет. Вслед за ним плачут сотоварищи. Девушка украдкой смахивает слезу и тут же вскрикивает, оказавшись в цепких лапах Михайлика.