Розділ «Баба»

До світанку ще три години.

О третій у сусідів зверху голосно ляснули вхідні двері, почулися збуджені голоси, але слів було не розібрати. Ліза припустила, що там скандал.

Потім знову запанувала тиша. Дівчина закусила нижню губу: там, нагорі, лише за два метри від неї, протікає зовсім інше життя, немов на іншій планеті. Повернулася, перемінивши затерплий від напруженого безсоння бік, і стала думати про світловолосого хлопця, який живе в будинку навпроти. Цікаво, є в нього подруга? Раптом ліжко, на якому лежала баба, заскрипіло.

Ліза не могла повірити. Але звук був характерним — його вона може розпізнати серед мільйону інших. Ще маленькою дівчинкою вона нерідко прокидалася ночами, коли стара поверталася вві сні. А подорослішавши, звикла і перестала звертати увагу. Скрип раптово припинився (вона почула далекий звук клаксона). Але Ліза бачила, що баба продовжує ворушитися під простирадлом. Виглядало це так, начебто вона шукала вихід. Навіть коли тіло старої важко звалилося на підлогу, Ліза ніяк не могла повірити, що все це відбувається насправді, тільки чула, як баба звільняється від ряднини, у якій заплуталася, наче в савані. А потім темна маса незграбно поповзла по підлозі в її бік.

Безмовно.

Лізі вдалося нарешті скинути із себе льодовий панцир заціпеніння, і вона вискочила з кімнати, боляче зачепившись стегном об спинку ліжка і ледь устигнувши проскочити між нею і масою, що підводилася з підлоги.

Уже забігаючи на кухню (і якимось немислимим рухом встигаючи одночасно вмикати світло), вона почула за собою важкі кроки.

Коли Ліза повернулася, щоб зачинити двері кухні, масивна туша в нічній сорочці вже затулила дверний проріз, насуваючись на неї.

Баба була жахлива.

Її тіло, переборюючи трупне задубіння, рухалося швидкими короткими ривками, немов зображення від несправного кінопроектора; одне помутніле око було широко розкрите, інше — лише наполовину, оголюючи смужку сіро-жовтого білка. Величезна гематома на блідому чолі біля скроні здавалася плямою чорної туші.

Ліза задкувала, поки не вперлася попереком у тверде ребро підвіконня. Стара теж дещо сповільнила рух, утім, Лізі, затиснутій між підвіконням і наступаючою на неї масивною фігурою, і так уже було нікуди подітися. З натужним клекочучим звуком, бабера втягла у свої легені повітря, якого її тіло останні години не потребувало, тому що було мертве.

«Це, напевно, як тоді… Майже, як тоді — по дорозі в морг з озера… Тільки зараз усе значно гірше…» — промайнуло у Лізи в голові.

Баба заговорила:

— Ти все зіпсувала… брудна сучко!.. — на Лізу дихнуло моторошним смородом. — Ще кілька днів!..

Стара знову рушила на неї, витягаючи вперед руки, немов бажаючи схопити в люблячі обійми. До нижньої губи прилип маленький дохлий тарган.

…Найкраща мама в світі…

Раптом Ліза все зрозуміла.

Зараз баба говорила тим самим голосом, який вона вже один раз чула, коли та жбурнула в неї…

…Єгова склав ці казки для своєї глини!..

Баба — її бабуся — давно ПОМЕРЛА, потонувши в озері ще сорок сім років тому. А всі ці роки — вона і мама прожили…