Розділ «Баба»

Стара була мертва.

Хвилин десять Ліза, онімівши від потрясіння, просиділа на підлозі поруч зі старою, якої більше НЕ БУЛО. Вона виявилася зовсім не готовою до таких раптових змін, хоча думала про смерть старої щодня протягом усіх цих років. Ідол упав, однак повірити, що вона тепер вільна…

Зібравшись, нарешті, з духом, Ліза перетягнула бабу в кімнату. Потім по черзі — спочатку тулуб, потім ноги — вклала її важке тіло на ліжко. Це забрало в Лізи купу сил. Мабуть, у молодості (яку вона не могла уявити) баба була надзвичайно великою жінкою, та й зараз вона залишалася в півтора раза важчою за дівчину.

Коли Ліза закінчила процедуру переміщення тіла старої, годинник показував сьому вечора. Викликати швидку, схоже, було непотрібно — швидше за все, їй скажуть, що треба просто взяти бабин паспорт і податися в поліклініку, щоб заявити про смерть. «Потім у похоронне бюро…» — Ліза ще пам’ятала, як займалася всіма цими процедурами, коли вмерла мама. Якби в них у квартирі був установлений телефон, багато чого можна було б зробити вже сьогодні, чи, принаймні, заздалегідь спланувати завтрашній день, але вона встигне тільки… І ще потрібно було взяти гроші на можливі витрати. Гроші, паспорт і інші документи були під бабиним матрацом. Ліза скривилася: отже, знову доведеться торкатися до мертвого тіла. Однак це було НЕОБХІДНО.

Вона подивилася на бабу. Здавалося, у рисах її обличчя таїлася погроза: «Лише торкнися до мене знову». Лізі раптом уявилося, як прохолодні бліді руки старої потягнуться до її обличчя, коли вона підійде до ліжка достатньо близько. Відкриються скляні очі, що заглядають усередину неї…

І лише тепер Ліза усвідомила, що повинна провести ніч сама в квартирі з померлою.

Вона стала рухати бабу до стіни, намагаючись триматися якнайдалі від її воскового обличчя. М’яке, ще неостигле тіло, лише спершу здалося податливим: воно продавлювалося, здригалося від поштовхів, як мішок, набитий старою гниллю, але майже не зрушувалося з місця, наче пручаючись.

Лише доторкнися до мене.

Сантиметр за сантиметром тіло баби рухалося до протилежного краю ліжка — назад… назад… — поки, врешті, не виявилося біля стіни, і не звільнилося досить місця, аби підняти матрац.

Ліза просунула руку і витягла з-під нього пухкий поліетиленовий пакет. Потім відступила на п’ять кроків і знеможено впала на своє ліжко в протилежному кутку кімнати.

За хвилину вона кинула сторожкий погляд у бік старої і вирішила, що їй буде набагато спокійніше переглянути вміст пакета на кухні.

У ньому виявився великий блокнот у темно-коричневій потертій обкладинці (у Лізи промайнула думка, що в ньому, ймовірно, можуть бути адреси родичів, яким варто. повідомити про смерть баби, але вона її відразу відкинула), пожовкла від старості фотографія молодого чоловіка у військовій формі (вона бачила його вперше, проте, догадалася відразу, що це її дід; баба ніколи не показувала їй цю фотографію) та деякі документи, зокрема бабин паспорт, кілька старих листів, ще один дрібніший пакунок, акуратно загорнений у тонку матерію, — його Ліза відклала в сторону, щоб переглянути пізніше. І гроші.

Грошей було багато. Принаймні, для Лізи — такої суми вона не тримала в руках ніколи. Приблизно пенсія баби за рік, а може, і більше. Навряд чи та збирала собі на похорон. Незважаючи на ситуацію, Лізою опанувало похмуре роздратування: деякі купюри вже давно встигли вийти з обороту, а вона звикла щодня відмовляти собі в усьому.

Щоправда, знайденої суми цілком вистачало б, щоб відносно нормально прожити кілька місяців, не працюючи. Хоча навряд чи це тягло на рівноцінну компенсацію за чотири жахливі роки, проведені вдвох з бабою.

Розгорнувши менший пакет, Ліза з подивом виявила мамині речі: кілька золотих прикрас (які вона неодноразово намагалася відшукати після її похорону і, зрештою, вирішила, що вони або загадково зникли, або — у що Ліза вірила більше — на них мовчки наклала руку стара), носова хустинка, у куточку якої Ліза сама в десятилітньому віці вишила ім’я мами до її дня народження, і непідписаний конверт без марки. Усередині нього зашелестів аркуш паперу. Ліза дістала і розгорнула.

Це виявився лист… адресований їй.

Від мами.

«Люба моя донечко!

Найменше в світі мені хотілося б, щоб цей лист потрапив тобі в руки. Це означає, що знайшла ти його випадково, розбираючи мої речі. Уже після похорону.»

(У Лізи потекли сльози, але вона змахнула їх, продовжуючи читати далі).