Розділ «Частина IV Три візити; Явище»

— Не знаю… — пробурмотів Гера, намагаючись якнайменше дивитися в об’єктив камери. А може, — промайнула думка, — може, просто не дивитися, коли… Але в тому-то й річ: об’єктив наче притягував його погляд із якоюсь магнетичною силою.

— А ти часом не боїшся? — Гері здалося, що погляд фотографа став особливо зацікавлений.

— Не те щоб… — почав Гера і зніяковів.

Фотограф підійшов до нього і присів навпочіпки біля стільця.

— Здається, наче там… усередині лінзи щось ховається, так? Щось таке, як… — чоловік не договорив.

Гера дивився собі під ноги кілька секунд, а потім неохоче кивнув.

(Чого він з тобою няньчиться? І звідки йому відомо про…)

— І так завжди? Я маю на увазі, коли фотографуєшся.

— Здається, так, — непевно відповів Гера і ще більше знітився.

І в той же час ця можливість була для нього приємною несподіваною нагодою поділитися з кимось своєю проблемою, — фотограф виявився першою людиною в житті, яка серйозно сприйняла його… як це? — фотофобію?

— Тільки зараз… — він запнувся й почервонів.

(чорт! це виглядатиме, наче мені не дванадцять років, а п’ять)

— Що? — фотограф дивився на нього зовсім серйозно й без найменшого натяку на недовіру чи глузування. Немов справді розумів, про що мова.

— Цей фотоапарат такий великий, і в нього такий здоровенний об’єктив…

Фотограф замовк на хвилину, розглядаючи блідо-голубий квадрат за спиною хлопчика, що служив тлом, а потім перевів погляд на Геру.

— От що я тобі скажу, хлопче: схоже, ти ф’ючер.

— А що це таке? — запитав Гера.

— Не «що», а «хто». Ф’ючери — це люди, здатні бачити майбутнє. І не лише своє. Найчастіше це трапляється під час фотозйомки, в ту коротку мить, коли клацає діафрагма об’єктива. Вона схожа на зіницю ока…

Гера з подивом дивився на фотографа — те, що він говорив, було схоже на переказ якої-небудь фантастичної розповіді чи просто вигадку, — може, ця розмова — для того, щоб його заспокоїти і зробити гарний знімок?

— Я працюю фотографом уже більше двадцяти років, — продовжував господар салону. — За цей час через мене пройшли, напевно, десятки тисяч людей. Але я зустрічав лише двох справжніх ф’ючерів. Це дуже рідкісні люди… Хто знає, може, ти — третій.