Розділ «Частина IV Три візити; Явище»

Відривач відхилився вбік і врізався плечем у стіну — справитися з цегляною кладкою було простіше й швидше.

Тепер він швидко слабшав. Завершальна трансформація могла розпочатися з хвилини на хвилину. Сила і швидкість реакції знизилися вже майже наполовину. Якби люди Алекса затрималися з приходом у Притулок хвилин на тридцять-сорок…

Четверта перехідна фаза (четвертий приступ) був немов холодна хвиля, що піднімається звідкись ізнизу. Тепер треба поквапитися — лише годину тому він міг підняти планку реакції настільки, що людина, яка з усіх сил біжить, уявлялась йому просто величезним двоногим равликом. Зараз же навіть власні рухи здавалися надзвичайно повільними і млявими.

Після сьомого удару в стіні утворився вертикальний пролом, сантиметрів сорок у ширину, і Відривач прорвався в квартиру Алекса.

Хоч би яким повільним він собі здавався, його вторгнення, з моменту першого удару, зайняло не більше п’яти секунд; прохід у цегляній стіні немов продовбав важкий швидкісний молот.

Він одразу ж переконався, що у квартирі перебуває як мінімум одна людина — отже, Алекс тут.

Відривач перетнув великий хол, минув прохолодну вітальню, ще більш холодну кімнату… Потім повернув і зупинився перед теплими дверима кабінету, — мабуть, Алекс зараз тут. Хоча світло чомусь горіло по всій квартирі.

Він відчинив двері й зайшов. Частина письмового столу та стілець мерехтіли теплом, що майже випарувалося. Алекса не було. Монстр завмер, намагаючись на слух визначити місцезнаходження господаря — за подихом чи серцебиттям. Однак близька трансформація сильно притупила гостроту сприймання. Або Алекс перебував далеко.

Відривач перейшов у інший кінець квартири, де була спальня. Алекс ховався тут: ручка дверей зовсім недавно контактувала з чимось більш гарячим, ніж навколишнє середовище.

Три чіткі, але невидимі для людського ока сліди вели до шафи; на лівих дверцятах — ті ж виразні теплі сліди пальців, а самі дверцята вже помітно нагрівалися зсередини, вимальовуючи людський силует. Якби не близька трансформація, то він давно б уже…

Відривач відчинив дверцята шафи…

Алекс, що тримав напоготові «беретту», двічі підряд спустив курок. Один за одним пролунали постріли.

Вистрілити втретє Алекс не встиг. Монстр вибив пістолет, зламавши йому при цьому зап’ястя, а наступним рухом викинув Алекса із шафи на середину кімнати. Той одразу спробував підвестися на ноги, але завмер, притискаючи закривавлену руку до грудей, і широко відкритими очима дивився на Відривача.

— Тинадтонаполягавназуссстрічі!..

На перекошеному обличчі Алекса з’явилася темна пляма холоду.

— Невелихххкізмінизаосссстаннійймісяць!.. — проскреготів Відривач, наступаючи. — Початокфінансовоххороку… купароботи!..

На приголомшеному обличчі Алекса відбилося розуміння:

— Т-ти?!!

Проскреготівши ще щось, монстр подався вперед і схопив його кострубатими лапами за горло. Алекс запекло й безнадійно затріпався. Його ноги сантиметр за сантиметром відривалися від підлоги. На червоному обличчі гарячково металися вирячені очі; вени здулися й нагадували жирних черв’яків, які неспокійно вовтузяться під шкірою.

У той же час рухи Відривача сповільнювалися з кожною секундою. Коли очі Алекса почали закочуватися, той зненацька випустив його, а сам, щоб утримати рівновагу, відступив крок назад.