Розділ «Частина III Мешканці ночі»

Але в парку це знову спробувало дотягтися до нього.

Але скоро він поїде в Ригу. І повернеться назад іншим — це відчуття було надто сильним, щоб обдурити. Коли тобі п’ятнадцять, то здається, що досить лише зовнішньої зміни декорацій, щоб із легкістю здійснились найзаповітніші бажання.

Хвилин через п’ятнадцять друзі піднялися до чортового колеса й, залишивши Парк культури, прогулювалися Стрийським парком. Гера попрямував до лавки, на якій сиділи двоє дівчат, на вигляд трохи молодші за них з Алексом. Той, як звичайно, зупинився неподалік, довіривши більш рішучому другу «налагодити контакт» — якщо Гері це вдавалося, він приєднувався хвилиною пізніше; іноді вимушено створений образ сором’язливого друга навіть вдало обігрувався.

До лавки залишалося ще кроків десять, але Гера вже точно знав, яка з дівчат буде його (якщо пощастить, зрозуміло). Він задивився на її красивий профіль… А от подружка… У красивих дівчат завжди страшненькі подруги (принаймні в дев’ятьох випадках із десяти). Він відчув внутрішню зловтіху, що це правило може спрацювати й сьогодні. Бажаєш залишатися осторонь, Алексе, спостерігати з укриття, як я знайомлюся сам? — маєш повненьку дівчину… ха-ха!

Дівчата звернули на нього увагу, коли він уже підійшов до їхньої лавки.

— Привіт, — сказав Гера, намагаючись додати своїй усмішці того виразу (прихильного і трохи збентеженого, який, на його думку, може сподобатися дівчині, коли з нею знайомляться на вулиці), що він ретельно репетирував останні кілька тижнів перед дзеркалом, дізнавшись про майбутню поїздку в Ригу.

— Привіт, — просто відповіла симпатична дівчинка і глянула на нього з цікавістю. Повненька не сказала нічого, лише пирснула і зневажливо відвернулася.

Гера знову перевів погляд на її подругу і, намагаючись не почервоніти, подумав, які в неї красиві сірі очі. Чорт! — він узагалі ніколи не говорив із такою красивою дівчиною!

Всі заготовлені наперед слова і фрази кудись випарувались. Гера відчув, що готовий закохатися — уперше по-справжньому.

— Ми з другом… — почав він якось невпевнено, — ми з другом теж сьогодні вирішили погуляти тут.

«Прекрасний початок, дурню! Просто грандіозний! Вона ж зараз просто посміється над тобою… і ця її повна подружка теж. Придумай нарешті що-небудь…»

— От… — закінчив Гера, немов підійшов тільки для того, щоб повідомити цю приголомшливу новину. Повненька хіхікнула, відвернувшись, а він зрозумів, що червоніє.

— Ми теж, — спокійно підтримала розмову сіроока дівчинка і… і Гера полегшено зітхнув, вона не глузувала з нього; її погляд був привітний.

Це Геру підбадьорило:

— Ми хотіли б познайомитися з вами. Погуляти… може сходити в кіно, поїсти морозива. А потім… ну, не знаю… Якщо хочете, покатаємося на Чортовому колесі. Складете нам компанію?

Дівчина посміхнулася (невже вона погодиться?) й запитально глянула на подругу.

— А де ж твій приятель? — поцікавилась вона; Гера не міг відірвати очей від її посмішки.

— Ну, він… дуже сором’язливий, розумієш? — Їх погляди зустрілися знову, і Гера тільки зараз помітив наскільки ця незнайома сіроока дівчина схожа зовні на Анжелу (подружку Марини, з якою він познайомився на початку навчального року, коли вони з Алексом прогулювали шкільні заняття в цьому ж парку). Але вона була значно симпатичнішою за Анжелу. Ні, вона була просто красунею!

— Он він стоїть, — Гера показав на Алекса, що стояв метрів за тридцять і робив вигляд, що знайомство його зовсім не стосується.

— Забавний, — посміхнулася сіроока дівчинка. — Тобі, напевно, дуже весело з таким другом, — і знову глянула на Алекса.