Розділ «Частина II Добрі Лікарі; За межею»

Лозинський завмер, а потім повільно підвівся. Голова моментально перестала боліти.

Прислухався.

Це, мабуть, звалилася на підлогу книга, яку він читав перед виходом на роботу й залишив на краю тумбочки. Збірка детективів…

Лозинський зайшов у кімнату, намагаючись втримувати в полі зору весь її простір.

Ти знаєш, — запитав він себе, дивлячись на збірку детективів, що лежала біля тумбочки, — що деякі предмети мають властивість падати на підлогу, якщо їх кинути де попало? Чув про закон всесвітнього тяжіння?

Тільки звідки в нього це дивне відчуття чужої присутності..

Лозинський нагнувся за книгою… і раптом завмер, уже не сумніваючись у присутності стороннього…

Що це було? Рух? Чи, може…

Єдине він знав напевно: на його території — невідомий ворог!

Лозинський схопив із тумбочки довгу викрутку, обернувся навколо своєї осі й зайняв позицію спиною до стіни.

Уся кімната була перед ним як на долоні: сховатися було просто ніде.

Однак, обертаючись, він бічним зором устиг помітити щось гнучке і стрімке, що метнулося в сторону. Настільки стрімке, що інерційність зору не встигла визначити напрямок руху цього… кого?

Чого?..

Лозинський продовжував оглядатися.

— Гаразд! — мовив він уголос, звертаючись невідомо до кого, але хтось явно перебував у кімнаті, і, виставивши трохи вперед свою імпровізовану зброю, повільно, крок за кроком, перетнув кімнату по діагоналі. — Досить морочити мені… голову, чорт візьми! Такі фокуси зі мною не пройдуть, зрозуміло?

Ніякої реакції…

Зосередившись, Лозинський продовжував рухатися кімнатою, вичікуючи, коли невідомий суперник видасть себе сам. Питання типу «хто» й «навіщо» його зараз не цікавили. Всьому свій час…

Він відчув, як за спиною колихнулося повітря… Лозинський зробив різкий крутий розворот, і викрутка зі свистом розсікла…

…порожнечу.

Лікар вилаявся.