Розділ «Ласкаво просимо в Щуроград»

Рука його потяглася до магнітофона.

«Ну! Ну! Розповідай!» – хотілося мені закричати, але я з великим зусиллям стримав себе. Боронь боже показати, що я повірив. Краще вдавати скептика. Тоді Марко розповідатиме якнайдетальніше.

Нарешті він натиснув вмикача.

3

«Полковник чекав на мою реакцію. Не хочу сказати, що вже тоді я відчув потрясіння. Було тільки неясне почуття страху, дивна тривога, яка охоплює людину під час грози, коли блискає над головою, але ти в хаті й тобі нічого не загрожує, а все ж, коли небо розколюється, відчуваєш себе дрібною комашкою.

– Чи не доцільніше було б замість непевного заколоту спробувати втекти звідси і сповістити людей про небезпеку? – спитав я.

І відразу зрозумів, що бовкнув дурницю. Бо це страх промовляв у мені, а не здоровий глузд. Страх уже гнав мене подалі з цього проклятого міста, куди-небудь, аби подалі від цього безглуздя.

Я на мить уявив, як, вибравшись звідси, намагаюсь достукатися до брам людської тривоги, показати пальцем на небезпеку, докричатися до їхніх вух, – і зрозумів, що це була б марна справа. Мене у кращому разі запроторять до божевільні. Там, за межами Щурограда, все виглядатиме не так трагічно. Навіть для мене.

Недаремно полковник не вважав за потрібне мені заперечити. Просто промовчав.

– Я не певен у своїх силах, – зізнався я. – Це тому, що не годен розрахувати сил ворога.

– Сили ці дуже великі. Але можу вас запевнити – ми єдині, хто ще може врятувати світ від страшної загибелі.

– Якщо чесно, то в дечому цей щурячий пророк має рацію.

– Отож-бо. Я навіть думаю, що коли їм вдасться вилізти зі своїми ідеями на світ, то знайдуться люди, які їх цілком прихильно зустрінуть. Зрештою, так було й тут.

– Невже щось таке можливе?

– Чимало наших цілком щиро перейнялися долею щурів. Це було якесь загальне шаленство. Раптом у моду ввійшли прикраси із зображенням голови щура. Щур закрасувався на сорочках і светрах. Оголошено було рік Щура, який так досі й не закінчився. Хтось спішно виголосив, що це був найщасливіший рік у нашому житті і є пропозиція від трудящих мас продовжити його. Я вже казав, що ті перші щури, які почали витісняти нас із усіх привілейованих місць, навіть не вміли розмовляти по-людськи.

– Як же їм вдалося переманити на свій бік стількох людей?

– Не можу собі уявити. Але саме устами й руками цих перекинчиків і творилася революція! Вони домоглися того, що щурів оголошено дуже корисними тваринами. Священик у церкві сказав: «Не убий ближнього і щура!» Зараз уже це звучить так: «Не убий щура, яко ближнього свого!» Щур став ближнім, це вже була стадія, вища навіть від тієї, на якій перебували свійські тварини, – люди почали ділитися з «ближніми» їжею. А що цей «ближній» усе ж таки був твариною, то з палкої любові до нього вирішено знайти контакт. Утворено Інститут вивчення історії щурів. Та цього було замало. Додали ще Інститут щурознавства та Інститут фізіології щурів. Дійшло до того, що вчені кинулися вишукувати засоби для збільшення щурячого приросту.

– Хіба їх ще замало народжується?

– Тим часом щури почали охоче виступати в цирку, виявляючи себе дуже дотепними тваринами. Хтось помітив, що вони навіть розрізняють картки з літерами. І тоді почалося! Відкрито школи для щурів. Але, крім шкіл, кожен у себе вдома намагався навчити своїх щурів грамоти. А грамоти легше вчити в побутових умовах. От і засіли щури до людей за обідні столи.

– Далі вже не залишилося, мабуть, такої грані людського життя, до якої не були б причетні й щури?