Розділ «Твоя Марія… і Кіб»

— А накидка згоріла.

Марія підхопилася й кинулась до робота: «Ти цілий?!»

— А накидка згоріла, — повторив Кіб задумливо.

Згоріла не тільки накидка, згоріла Кіберова розкішна чуприна, рукави комбінезона, закоптився випромінювач, але найголовніше — обличчя робота, обпалене вогнем, стало вугільно-чорним, а що там діялося всередині його бідної голівоньки, не міг би сказати навіть кращий кібер-майстер.

Дивлячись на свого робота, Марія на мить забула про залізну витримку спостерігачів і трішечки поплакала. Зовсім небагато, до того ж, ніхто не бачив, Кіб, щоправда, бачив, але вирішив, що сльози ллються за втраченим пластиком, і тому промовчав.

— Я знаю, навіщо тут цей робот, — заявив Кіб через п’ять хвилин по завершенні жалоби, — цей пес — кібер-охоронець з косморозвідки. Зватимемо його Бером.

Пес чемно махнув хвостом.

Марія дерла щіткою, занурювала вугляну фізіономію кібера в мильну піну, терла розчинником, оліями, та домоглася тільки дзеркального блиску. Можна було стати заїкою, якщо зіткнутися з кібом за межами станції: блакитноокий громило з фізіономією затятого південного бандита.

— Кібе, ти будеш першим у світі засмаглим роботом, стомлено заявила спостерігач, востаннє обливаючи кібера цебром води, — але тільки, будь ласка, замаскуй чим-небудь свій блиск, бо я осліпну!

— Ти пропонуєш мені скористатися пудрою? — поцікавився Кіб.

Можливо, в’їдливість у його голосі тільки ввижалася Марії, а може, в неї трохи розладналися нерви, тільки цебро лишилося на голові робота.

Спливав другий місяць перебування біолога на планеті з ніжною назвою Арая.

— Кібе, де зразки флори?

Кіб відірвався від розгерметизування банки консервованого яблучного соку й незворушно відповів:

— Міграція.

Марія нагородила його поглядом, від якого людина провалилася б на місці:

— Скільки можна повторювати, що рослини мігрувати не можуть! Хто втлумачив тобі таку дурницю?

Кіб і далі вовтузився з банкою, а Марія повернулася й побачила біля самого свого підбора щось маленьке, сіре й рухливе! Вереск, що пролунав, і стрибок на стіл змусили робота впустити банку.

Кіб підтер сік, який булькав по всій підлозі, й відчинив перед сірим двері.

— Міграція, — відповів він на здивований погляд з висоти столу.