Розділ «Твоя Марія… і Кіб»

Після цього випадку Марія перестала називати кібера «залізним бовдуром».

Потроху Марія почала освоювати Араю, що не день відходячи від станції далі й далі. У походах її супроводили Кіб і ще хтось. Цей таємничий хтось розсовував гілки попереду й шарудів чагарником збоку, тінню маячив за спиною і тихенько скрадався поруч. Спостерігачеві часто ввижався чийсь пильний погляд, але коли Марія поверталася, бачила тільки байдужі Кібові очі.

Марія здригалась від найменшого шереху, випромінювач так і танцював у її руках, і одного разу, коли з-під ніг метнулася маленька тінь, дівчина відсахнулась і натиснула спуск. Тінь спалахнула й згасла вуглинкою на стежині.

— Що це? — все ще тремтячи, запитала Марія.

— Араївський пацюк, — без жодного виразу відповів робот.

Після цього Марія віддала зброю в надійні руки Кіба, для якого та була лише частиною спорядження.

Наступного дня, після того як під’єднали захисне поле, Марія працювала зі зразками місцевої флори, коли відчинилися й зачинилися двері рубки і хтось пройшов коридором.

— Я тут, Кібе!

У відповідь пролунало бадьоре мурмотання, схоже на спів. Однак воно зненацька обірвалося фразою:

— Сьогодні чудова погода.

— Справді? — здивувалася Марія, змінюючи препарат. — Хіба вітер стих?

— Цілковита тиша, навіть якось незвично. Тобі теж набрид вітер?

— Ще б пак, — посміхнулася в.о., — це постійне виття чути навіть на станції.

— Слухай-но, давай сьогодні підемо до озера.

— Куди? — перепитала Марія. — Ти здурів, Кібе?!

Вона відклала вбік препарат і вийшла в коридор, але там нікого не виявилося. Штовхнула двері в рубку — Кіба не було й тут. Що за гра в піжмурки?! Марія повернулася в лабораторію, і тут знову почула, як відчиняються двері. Але стулка не здригнулася! Кроки… стукіт кроків, що наближаються, і хтось повторив зовсім близько:

— То підемо до озера?

Марія позадкувала, не зводячи погляду з порожнечі, що говорила, й раптом скрикнула та кинулася бігти. Вона вдерлася в шлюзовий відсік і з розгону вдарилась об монументальну постать робота обслуговування.

— У чому річ? — спитав Кіб, ледь відсторонюючи спостерігача.

— Ти нічого не чув?