Розділ «Твоя Марія… і Кіб»

— Пеленгуй «Бінго» — станція десь поруч.

…На станцію вони наткнулися тільки через півгодини, коли вітер несподівано вщух. Дон об щось спіткнувся й мало не впав. Щось виявилося люком основного входу, у той час, як сама станція сховалася під великим піщаним пагорбом. Ольгерд поліз у люк, Дон залишився чекати на поверхні. Над куполом станції висіли рожеві хмарки, але коли Дон хотів наблизитися, щоб їх краще розгледіти, вони миттю помчали геть.

— Нікого немає, — похмуро повідомив Ольгерд, висовуючись із люка. — Що робитимемо?

Дон озирнувся: праворуч чітко вимальовувався конус маяка, ліворуч темнів кар’єр, над лісом стирчали вишки космодрому.

— Спробуй посигналити.

Ольгерд дав кілька спалахів випромінювачем, почекав, повторив ще раз.

З боку кар’єру завиднівся сірий клубок, який наближався так швидко, що незабаром можна було розрізнити миготіння прудких лап і згорнутий бубликом хвіст.

— Собака, — здивовано протягнув Дон.

Ольгерд стояв з випромінювачем напоготові:

— Собаки тут бути не може.

Пес зупинився за кілька метрів від них. Сірий, з рудими плямами дворняга, хвіст бубликом, вуха нашорошені.

— Бобику, ходи сюди, — покликав Дон, — куть-куть, ходи до мене!

Пес обминув їх по великій дузі і зайшов з боку станції: щось йому очевидячки не подобалося.

— Агов, собако!

— Облиш!

Ольгерд знов озирнувся: з боку лісу до них повільно пливла лискуча рожева хмара. Він підвів дуло випромінювача, чи то бажаючи дати ще один спалах, чи стрельнути по хмарах, але не встиг. Пес двома стрибками подолав відстань, яка їх розділяла, і вдарив косморозвідника лапами в груди. Ольгерд поточився і, падаючи, чергою зрізав собаку.

Все сталося раптово: стрибок, удар, спалахи, — й на піску залишились дві чорні вуглинки. Собака зник.

— Оце дива! — тільки й вимовив Дон.

— Мені це не подобається! — заявив Дон.

Над величезною ямою палахкотіла заграва й клубочилися вихори пилу, хоча навколо кар’єру панував повний спокій.