Розділ «Частина 2 Мораль»

Я тримала руку Вишени і відчувала, як та тремтить. Я чула її уривчасте дихання.

Коли ми минули вже всю школу і завернули за ріг, пройшли останнім коридором і дійшли до того єдиного, що було тут, потрібного нам вікна, я зупинилась.

— Вишено…

— Що?.. — видихнула вона. Те «що» багато років висітиме в повітрі поруч зі мною.

— Воно завжди було відчинене. Замка не було.

Ручки вікна було перемотано ланцюгом, на якому висів замок. Я вчепилась за нього руками і почала трясти, трясти, трясти…

З-за рогу з’явилось світло від смолоскипів. Почулось ледь чутне тупотіння — значить, дарвенхардці вже близько. На дальшій відстані ми б їх і не почули зовсім. Я подивилась на Вишену — в світлі місяця вона видалась мені блідою і прекрасною. Її очі були величезними.

Її очі виглядали приреченими. І люблячими. Такою я її і запам’ятала.

Бо то був останній раз, коли я стояла поряд з нею. Вишена раптом щось закричала до мене, здавалось, це було: «Я не повернусь з тобою в ту кляту спальню!», а тоді вирвала свою руку з моїх і вдарила мене так, що я впала головою до стіни і втратила свідомість.

Розділ 15

Я прокинулась у своїй кімнаті. Спочатку не зрозуміла, що відбувається і що тут роблю. Зірвалась з місця — дівчата не спали. Це було незвично. За вікном щойно світало. Всі вже були одягнені.

— Очуняла!

Хтось вхопив мене за руку. Я глянула — перелякана на смерть Купава.

— Що за?!

Я глянула на ліжко Вишени — порожньо. Зіскочила з постелі.

— Де вона?! Купаво, де Вишена?!

— Її забрали, Ханно… Тебе принесли… Ми знаємо, що ти хотіла її повернути, але Вишена вдарила і ти втратила свідомість.

Ноги раптом підкосились і я рухнула на підлогу. Купава сіла поряд зі мною і пригорнула до себе. Я вирвалась і обхопила її лице руками.

— Чому ви всі одягнені?

— Ми одяглись, коли дізнались, чому Вишену забрали. Тепер чекаємо…