— У Дикий край. Землі за Патрією. Сервуси бувають там нечасто.
— Чому?
— Звідти важко повернутись. Усе, годі теревенити. Трохи відпочила?
— Трохи, — наголосила я.
— Підводься і ходімо. Тут годину йти ще. Тоді поспиш трошки.
— А їжа є? — наважилась я спитати.
Тигран якусь мить дивився на мене.
— Щось придумаю. Ходімо.
Він простягнув мені руку і допоміг підвестись. Отак, з палицею зі скляною верхівкою і поправивши на плечі велику шкіряну торбу, він пішов уперед. На поясі його висів у піхвах довгий ніж, яким він вночі звільнив мене від пут.
Я попленталась слідом.
Аж раптом через щось перечепилась і впала.
Зойкнувши, поглянула через плече на перешкоду — і нажахано застигла. На землі лежала людина. Вона хрипко дихала, а з грудей її стирчав десяток стріл. Червона кров стікала білою тунікою з нашитою на ній емблемою у вигляді чотирикутної зірки.
— Забилась?
Голос Тиграна наче вирвав мене з реальності на мить. Я моргнула і побачила, що помираючий зник. Зашпорталась я за корінь дерева.
— Що з тобою? Куди ти дивишся?
Я вдивлялась у гілку, але та не мала в собі нічого дивного.
— Я бачила чоловіка. Він помирав, — прошепотіла я.
— Що? — Тигран вперше справді здивувався. А тоді раптом ривком підняв мене за плечі з землі і струснув. — Що ти вигадуєш? Тут нікого немає!
— Але був, — заскімлила я. Було страшно, неймовірно страшно. Від Тигранових пальців, якими він стискав мої плечі, було боляче. Та я раділа, що відчуваю його дотик. Хотілось притиснутись до нього всім тілом. До живого, хай і роздратованого. — Він був у білій туніці. З зображенням чотирикутної зірки.
Тигран навіть перестав мене трясти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стожар» автора Каторож Я.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1 Забуття“ на сторінці 6. Приємного читання.