Я не пам’ятаю, ким я був – я знаю, ким я став.
Іноді скидаючи свого замшевого берета з півнячим пером, пристебнутим срібною пряжкою, я чіпляю його на кулак і довго дивлюся, уявляючи, що дивлюся сам на себе.
Перо глузливо гойдається, і срібло пряжки тьмяно блищить при світлі місяця.
Я це роблю рідко, дуже рідко, у ті пекучі хвилини, коли розумію, що більше не можу бути собою – але й перестати бути собою я теж не можу.
Люди називають мене дияволом.
«Геть, Сатано!» – кажуть мені люди, і я регочу, зникаючи: по-перше, я не Сатана й ніколи ним не буду; по-друге, я не можу піти назавжди, навіть якщо мене проганяють.
Я лише зникаю.
На якийсь час.
І подумки дякую тим, хто мене прогнав, – бо мить небуття для того, ким я став, стократ блаженніша за існування.
Люди називають мене Князем Тьми.
Я не князь.
Я – закріпачений Тьмою.
Я споживаю Пекельний хліб в поті чола свого, я можу лише сподіватися, що колись настараю необхідний викуп, і тоді мене відпустять на волю.
Дозволять не бути.
Мені хочеться вірити, що надія вмирає останньою.
Іноді я дивлюся на ще одного дурня, котрий метушливо вмочає перо у власну кров і підписує зі мною угоду, – у цю мить я чую його жалюгідні думки.
Насправді, звичайно, я не чую їх, але все це таке одноманітне…
«Зараз я одержу те, що хотів, – ковтаючи липку слину, мріє цей хробак – я насолоджуся бажаним, а потім я служитиму моєму хазяїну вірою й правдою, я доведу йому свою відданість і старанність – а після смерті він зробить мене схожим на себе, щоб у пеклі ми разом мучили дурних грішників, які не спромоглися вчасно продати душу кому слід. О, яким я буду великим!..»
Я глузую, а він думає, що я тішуся, здобувши його миршавеньку душу.
Він має рацію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пасербки восьмої заповіді » автора Генрі Л.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга перша Діти злодія Самуїла“ на сторінці 34. Приємного читання.