Розділ «ПЕРША ЧАСТИНА»

З усіх кінців світу з’явилися тут представники зсяких рас й народів, від кабінетних учених, яких небувала в історії людства подія приневолила покинути їхні робітні, до звичайних «ґльобтроттерів», вічних, мандрівників, які не раз й не два переміряли всі океани та суходоли нашої землі! Переважали Американці та Англійці. їхнє «yes» та «all right» вчувалося усюди по всіх вулицях, ресторанах та крамницях. Власники готелів, пансіонів та гостиниць аж затирали руки із радости. Давно вже не було такої оказії, де можна добре заробити. І благословляли в душі Марса і «Queen of Virgini’ro» та найбільше може Степана Артименка та його приятеля, які на їх думку спровадили їм таку благодать…

VII

А Степан Артименко й ціла редакція «Київських Вістей» переживали дійсно гарячкові хвилини. Цілий час напливали у редакцію запити, замовлення на біжучі вістки звязані із поворотом «Queen of Virgini’ї» від провінціональної а де дальше й закордонної преси та телеграфічних агенцій. Почали зявлятися спеціяльні кореспонденти газет та хмари звичайних туристів, цікавих побачити все на власні очі й почути власними ухами. Прийшло до цього, що Артименко не міг від них обігнатися. Не помагало нічого застановлення всіх редакційних телевізійних та радіофонних апаратів, не поміг кремезний дверник, вислужений сердюк, що спиняв цікавих, бажаючих побачитися й поговорити із Степаном Артименком. Що хвилини доводилося йому пояснювати і, що пана редактора Артименка не можна бачити ні з ним говорити. Помагав собі при тім жестами, морганням густих, навислих брів та мовою рук, які пускав в рух, як крила вітряка. А мав перед собою ріжномовну та ріжноколірову публику.

Найбільше впертим та влізливим показався один турист з вигляду Американець, містер Черчіл, як опісля показалося. Високого росту з широким лобом кінськими зубами, з фотографічною камерою й біноклями на відстаючому животику, являвся що пів години з настирливим бажанням інтерв’ювати Степана Артименка. Був це міліярдер, власник хімічного тресту і Арізони, що прилетів своїм люксовим літаком, щоб на власні очі побачити причалення міжпланетного судна. Являвся він усюди, де можна було тільки побачити щось незвичайного, небуденного. Не поминув вибуху вулькану в Арденах песячих перегонів в Амальфі, був одним з перших на славному засіданні каталонського парламенту підчас якого опозиція привела так добре й прецізно змайстрованого гомункуля-куклу, що представляла собою опозиційного посла. Омвієду, що щойно по восьмигодинній промові представники уряду полапалися, що це говорить автомат а не людина.

Отже цей містер Черчіл настирливо домагався побачення з містером Артименком. Дверник Терешко зпочатку ввічливо, відтак щораз то більше піднесеним голосом заявляв що: не приймають!

Єнкі шкірив зуби, всміхався й відходив, щоб знов за півгодини з’явитися на ново. Не помогли ні просьби ні поклик на американського консуля, ні навіть більш промовляючі до розуму як до почувань аргументи в виді десятигривенника а опісля Дорошенка.

Терешко був виїмковим дверником. У сердюках ще навчили його, що раз сказане слово тільки тоді має ціну й вагу у людей, коли воно непохитне й твердите як граніт. А цього не знав містер Черчіл!

І коли він незнати який вже раз знов повернувся і знов замиготів Терешкові Дорошенком поперед очі, цей станувши в оборонній позиції із етатною патерицею в правій руці гукнув на ціле горло: — Глухий чи що, ти заокіянська морда — кажуть бо тобі, що не приймають!

І немов, щоб ті слова зрозумілішими стали замигала патериця у воздусі саме перед носом містера Черчіла.

Звісна річ, що єнкі тільки й ждуть на нагоду, щоб пописатися справністю своїх м'язів витренуваних у безчисленних американських важко-атлетиччих клюбах та на боксерських майданах. І ще не вспіла Терешкова патериця повернути на своє давнє місце, як імістер Черчіл з поспіхом скинув маринарку, камеру і біноклі й зложивши їх в кутку брами на пішоході станув в боєвій поставі схрещуючи кулаки на грудях.

— Ол райт, джентльмен. — кликнув єнкі визиваючим тоном, немовби закликаючи на змагання.

— Ну й побила б тебе сила Божа, чи бачив хто таке? Битися хоче Ірод!

Це було сказане до гуртка цікавих, які спинилися на вулиці приваблені бойовою поставою обох головних акторів тієї сцени.

А дальше посипалися соковиті слова, що вже були спрямовані на адресу «бісового сина» цебто містера Черчіла. І булоб мабуть прийшло до рукопашного бою, колиб по обох воюючих сторонах не появилися нові сили, які, на превеликий жаль чималого гуртка цікавих глядачів, не допустили до отих непевних своїм вислідом важко-атлетичних змагань.

А саме в головних входових дверях терему «Вістей» вказалася похилена стать Вашківського, а в тому-же моменті від горішньої частини Володимирської надбіг задиханий другий єнкі, друге видання містера Черчіла тільки на половину худший та у великих окулярах на карлючковатому носі. Був це містер Джексон, приватний секретар містера Черчіла, який видко чимало нашукався свого патрона, бо здорово задихався. І майже рівночасно роздалися по обох боєвих сторонах оклики в більш мирному й докірливому держані тоні як попередні.

— Терешко, а це що? Що за бешкети вичиняєш?

— Містер Черчіл, містер Черчіл…

Тут почали обі сторони вияснювати ситуацію і назріваюча буря розвіялась.

Такі й тим подібні сцени траплялись перед входом у терем «Вістей», в тих днях дуже часто, переважно на долині хоч інколи вдавалося особливим сміливцям дібратися аж на третій поверх перед двері, що вели у редакційні кімнати.

А Артименко працював. Що кілька годин з’являлося нове надзвичайне видання «Вістей», в яких ще раз перейшов він все те, що торкалося справи «Queen of Virgini’ї» та планети Марса.