Розділ «Вибрані твори»

— Ви це вірно підмітили: вдумливістю і легкою іронією. І ви, певно, пригадуєте одне з його «недоношених оповіданнячок» — «Сумління»? Я ніколи його не забуду...

Сусіда відійшов від вікна, обличчя йому посіріло, стомлені очі дивились кудись у далину, немов поринаючи в давноминуле. В них стояв вечеровий присмерк.

— Був випадок аналогічний зі мною. Його знов нагадала ця книжка, і знов почуття гострого сорому обгорнуло мене, як давніше, своїми жалкими обіймами. Не в перший вже раз — і з не меншою силою, як хронічна хороба, як грішне сумління. А було це так давно, ще в перший рік мого одруження, коли новизна шлюбного життя ще боролася з холостяцькими звичками. Зосібна вони посилились, коли дружина завагітніла і, соромлячись людей, ховалася вдома, вся поринаючи в тайники нового життя внутрі себе. Стіл, комод, ліжко завжди були завалені якимись клаптиками легесенької, майже прозорої тканини, з неї викроювалися й шилися якісь чудні речі, призначення яких я ніяк не міг збагнути, і до того в такім неймовірнім, на мою думку, числі, що здавалося, в нас буде цілий дитячий притулок.

Вагітність проходила не зовсім добре, і мені доводилось частенько запрошувати лікаря, бігати в аптеку, клопотатися різними ліками й маніпуляціями.

Так було й того вечора, коли компанія приятелів чекала на мене, випорожнюючи вже не першу пляшку п'янкого дурману.

Я спізнивсь, і мене зустріли насмішкуватими вигуками:

— Ач, рабе спідничного вогнища, насилу, либонь, випросивсь. На півгодинки пустила, чи як?

— І нічого подібного, — виправдувавсь я, — зовсім навіть не з дому йду і спізнився з інших мотивів.

— Хіба на вулиці якийсь мотивчик нагледів? — підморгнув хтось масним оком. — Знаємо вас, новоженців: одна жінка покірно віддається, думаєте, що кожна так. Побіденними півнями ходите.

І додав на цю тему брудненький анекдотик.

Компанія підхопила і — ну ви знаєте, про що і як говорить напідпитку та на самоті отака братва. Десятки непристойних вигадок, ціла злива нецензурних слів, найнеймовірніших патологічних випадків і з дійсного ніби життя, і цілком вифантазованих лилися брудним потоком, і здавалося інколи дивним, як тримала пам'ять цих зрештою непоганих, інтелігентних людей цю каламутну бридоту, як можуть їх уста слизитися нею...

Але скілька чарок зробили своє діло, і я невдовзі наздогнав своїх приятелів і реготав разом із ними черевним, дрижачким реготом, перепитуючи найінтимніші місця порнослів'я, повторюючи з захльобом найбрутальніші сороміцькі вислови.

Далі й собі встряв у коло оповідачів, викопуючи з пам'яти різну брудноту, смакуючи її і мішаючи правду з брехнею.

— Ви думаєте, чого я спізнився? Я таки нагледів, як той казав. Вийшов ото з дому, бачу: шпурляє очицями така пташечка, нічний метелик. Дай, думаю, на ходу, як какаду. Недалеко і клієнтів приймає. А гарненька, шеймина дівка, та гаряча — ніяк не відпускає. «Ти мені сподобавсь, — лепече, — аж до серця пройняв!» Ну, я з нею й наробив такого, що інший і за тиждень не наробить...

Далі йшли деталі, що їх тепер повторювати не наважусь і що мали довести мої особливі здатності й хист у сексуальних справах.

Приятелі дико гиготіли, іржали, тупали ногами й всіляко похваляли мої пригоди захльобистими, заздрісними вигуками:

— От здорово! Ану ще як? Бач ти який!

А я розпалювавсь і додавав усе нових пікантних подробиць, мастив салом збуджені пристрасті п'яної компанії, почуваючи себе героєм вечора, центром уваги.

Але раптом хтось запитав:

— Слухай, а вона, часом, тобі якогось подарунка на пам'ять не залишить? Навариш собі хороби, ще й жінці принесеш...