Розділ «Частина шоста Крихітка та її велика любов»

Вітчим любив Мачуху, а вона любила тільки мерців.

Вона чесно зізналася йому у той найперший вечір на кухні, що стала для них спільною.

— У тебе є що випити? — запитала Мачуха, коли вони ще їхали в таксі.

— Нема. — сказав Вітчим.

— Зупиніть десь біля крамниці, — попросила вона таксиста.

Вони сиділи на кухні, і Вітчим уперше спостерігав за тим, як вона курить.

Кілька останніх шматків сиру на тарілці, серденько на столі, намальоване струшеним попелом.

— Я сплю з мерцями, — сказала Мачуха.

— Знаю, — сказав Вітчим.

— Я візьму ще? — спитала вона, простягаючи руку до пачки.

— Авжеж.

Поліровані геми її нігтів, і в кожній з них відображалися вони самі, відблиски та картина на стіні — чотири малюсіньких чоловічки на чотирьох малюсіньких острівцях, темрява й сніг за вікном.

— Як ти можеш курити цю гидоту?

— Мені подобається.

— Ото ж бо, — сказала вона. — Гидко?

— Ні, — сказав він.

— Тоді поцілуй мене.

Її м’які губи пахли смертю.

І він чув, як вона пішла. Тоді, в їхню першу ніч. Одягнулася у темряві та вийшла на кухню, щоб залишити йому записку на кілька рядків.

І він не зупинив її. Можливо тому, що нічим не міг допомогти, або не хотів, щоб вона виправдовувалася, не хотів, щоб вона намагалася пояснити, мовляв, сама в усьому винна. А можливо тому, що бачив, як вона прагнула відчути бодай щось, обіймаючи його, як щиро намагалася допомогти, і яких зусиль докладала, аби не заплакати, коли в неї нічого не вийшло.