Розділ «Паморочливий запах джунглів»

Дівчинка мені попалась дуже тендітна і трохи злякана як для повії, але це довго не тривало, я мав уже якийсь досвід і вже добре говорив по-індонезійськи, – сказав їй пару компліментів, подарував пачку цигарок, і ми взялися до справи.

Її звали Дане, і вона була яванка, а сюди потрапила, так би мовити, по роботі. Вона була така вузенька, що аж зойкнула, коли я увійшов у неї і, спраглий як жеребець, погнав усе зразу і на повному скаку. Треба сказати, що оці козлячі настрої часом прориваються і в мене, як, гадаю, подеколи і в кожного чоловіка, і вже не тільки свого кайфу хочеться, але і їй щось там показати чи дати.

Але ж я був молодий і дурний, мало розумівся на жінках і відчував у цей час тільки себе, і коли я кінчив, то раптом побачив, що вона не рухається, лежить як нежива.

Вона зімліла. Тут я пересрав, як ніколи. А що як вона померла!!!

Почав її розтирати, борсати, і врешті вона розплющила очі і тихенько промовила – ти такий великий, я ніколи такого не мала…

Я насправді звичайний, це для них був великий, бо вони всі, як дванадцятилітні пацани за розмірами (я пам'ятаю свого друга Суфії, та й інших бачив, коли купались), попри все те, що роблять дітей і люблять секс, як усі.

Я вже боявся залазити на неї вдруге. Але вона захотіла сама і сказала, що це вона з переляку і зараз все буде добре!

Вдруге я вже був чемний і старався не тільки для себе, але й для обох!

І все вирішилося для загального добра і навіть дуже класно!

Я вже чогось навчився за цей час в Індонезії. Мій новий досвід був досвідом того, хто вперше побував на Марсі. І сексуальні вистриби мої тут були ще й загостреним відчуттям ірреальності існуючого світу і реальності існування іншого виміру особистості. Досі всі мої сексуальні пригоди нічого подібного мені не давали.

Інший, мій власний, світ ніби вже не існував, він чимдалі віддалявся і гейби зникав десь у космосі.

Я щодалі більше занурювався у реальність, схожу на сон, і був щасливий у цьому сні, і боровся з усіх сил, аби він продовжувався. Я жив зараз тільки в цьому ірреальному вимірі.

І лише час від часу гейби блискавкою спадали спогади про батьківський дім, про сад при ньому, і раптово аж до болю я затоскнив за запахом вишневого дерева при паркані в нашому саду в Луцьку і терпкими пахощами деревної смоли, що на ньому проступила, за кущами і квітами біля нашої хати.

Саме за реаліями свого справжнього життя, більше ніж за рідними і друзями.

І коли якось подумав – як от люди тікають в Америку назавжди, від однієї думки, що я ніколи не побачу отого свого світу, мені стало страшно. І я назавжди запам'ятав цю тугу, і в найгірші часи все ж не піддався спокусі еміграції.

Але то були миті спогадів і ностальгії за домом.

А жив я в іншому світі і був якийсь час у ньому щасливий.

Але все так не буває. І це була моя найкраща пригода.

Я в цей Бангкалан діставався з Джосо ще кілька разів, і ходив до Дане, і ще до когось, і все було круто.

Мала, можна сказати, зраділа, коли я в неї появився вдруге, і ми почувалися майже приятелями.