Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ПОВЕРНЕННЯ»

— Переодягнися, — тихо мовила мама. — Як же ви так, Андрійку?

— Так. А може, й інакше. Сім'ї давно не було. Я прийшов, мамо…

— Так, так, переодягнися.

— Авжеж, переодягнуся. І вмиюся.

— Виходило, що Магда в черговий раз покепкувала наді мною. Але вже в будинку мама вручила мені клаптик паперу То була записка від Магди. Я взяв і прочитав: «Вибач, що так… (закреслено) за мій недолугий жарт. Я їду, буду жити… (закреслено) мені є де жити. Не хвилюйся. М.». Далі стояв постскриптум: «Юра, який колись приходив до тебе, син Григорія Дмит… (закреслено) мого нового чоловіка. На розлучення вже подала. М.»

— Я прочитав і сів на лавку. Мама стояла поруч і тихо дихала. Потім я зрозумів, що дихаю сам важко, а чому мені здавалося, що чую дихання мами, я не зміг збагнути. Тільки мені хотілося, щоб мама вийшла.

Але мама все стояла і стояла. І тут я згадав, про що її треба спитати.

— Мамо, скажи мені чесно, — я подивився їй прямо в очі, — у мене був брат?

— Брат? — здивувалася мама. — Що з тобою, Андрійку? Та ж у тебе є два брати.

Вона дивилася явно злякано. Мабуть, думала, ідо в мене таки щось з головою. Це й не дивно після всього, що трапилося.

— Я знаю, — сказав я стомлено. — Я не про них. Не про Мишка і Марка. Я про брата-близнюка.

— Близнюка? — мама дивилася вже явно перестрашено. — Якого ще близнюка?

— Того, який народився разом зі мною.

— Господи!.. — мама важко присіла на лавку — Що ти таке кажеш, Андрійку? Який ще близнюк?

— Той, якого ти комусь віддала.

— Боже мій, що ж це таке? — мама затулила обличчя руками. — Та ти ж один народився. Один, розумієш? Можеш спитати в тітки Марти, яка пологи приймала, чи в Галі, яка була медсестрою, чи в батька… Хто тобі сказав про брата?

— Вибачте, мамо, — сказав я. — Знайшовся один такий чоловік.

— Хтось із наших родичів?

— Ні. Один мій знайомий.

— Господи, які ж люди бувають. Хіба б я віддала комусь свою дитину?