TextBook І під легеньким тиском теплих жіночих пальців я покірно опускаюся на стілець. В очах чомусь темніє, але лише на мить.
— А де Серафима Михайлівна? — питаю.
— Пішла до подруги, — відповідає Лариса.
— То ти прийшов до неї?
— Ні, — кажу я поспішно. — Я просто так спитав. Я був у Георгія, він сказав, що ти захворіла, ось я й прийшов.
— Ти прийшов… Як це мило й турботливо з твого боку, братику.
— Не називай мене братиком.
— А то ж чому? — майже щиро посміхається Лариса.
— Тому, що я не твій брат.
— Ох, любий, яка ж бо ти зануда. А я вже хотіла відмовляти тебе, щоб не йшов працювати до Георгія. Та ж йому такої зануди і треба.
Я дивлюся на Ларису і не можу збагнути, каже вона це серйозно чи жартує. І раптом дивна тривога огортає мене. Щось наче дратівливо дзижчить у повітрі, ріже слух, наближається.
— Я, власне, забіг на хвилинку.
— Та ти справді образився…
Але я вже знову підвівся. Я вже стою. Я відвертаюся.
— А де Серафима Михайлівна? — питаю, рятуючись од власної ніяковості, безпорадності й іще невідомо чого.
— Ти ж тільки що питав про це, — дивується Лариса.
— Справді… Я, власне… Таки справді…
— Що ти там бурмочеш собі під ніс? Цього разу не відповідаю. Я вже зрозумів — мене дратує присутність цієї третьої, Каті, чи як там її, Ларисиної подруги, що заважає нашій розмові.
«Заважає розмові?..»
Вона ж не сказала жодного слова, окрім тих кількох — «мені цікаво» чи що там ще? — якихось слів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Камінь посеред саду» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ ВІЛЬНИЙ ВІД УСЬОГО“ на сторінці 9. Приємного читання.