Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

— Це справді наука! Навіть архінаука!— піднесено вигукував Шкворець.— Який рівень!..

— Авжеж. Я власним очам не повірив, коли побачив, як він тонко усе зробив,— підтримав доцент Глаголенко.

— Тепер «Динамо», безсумнівно, виграє фінал,— підтакнув учений секретар.

Я закляк у кутку. Коли це підходить до мене професор Бекон-Щабастівський. З якихось причин всі двадцять років мого пошукацького стажу він чомусь мені симпатизує. Поклавши руку на моє плече, мовить співчутливо:

— Голубчику ви мій! Облиште хвилювання. Вашу дисертацію ми обговорили позавчора на футболі. Істотних зауважень ніхто не висловив. Правда, щодо висновків, раджу доробити третій абзац знизу. Все буде гаразд! Післязавтра, колего, вирішальний матч. Отже, тримайтесь...

Юрій Іщенко

КАНДИДАТУРА

О дев'ятій ранку подзвонив Костянтин Федорович і сказав:

— От що, Семене Семеновичу, треба нам подумати над скороченням штату. Принаймні на одну одиницю. Поміркуйте, а після обіду доповісте.

Семен Семенович обхопив голову руками і втупився поглядом у поліровану поверхню стола. Спливали хвилини, минула година, потім друга, а він усе ще ні до чого не додумався.

«Ану, давай знову спочатку,— вирішив зрештою Семен Семенович.— Отже, так. Без Гната Микитовича можна обійтися? Цілком спокійно! Користі з нього, як від цапа ряжанки. Десять років протирає штани, а жодної справи до кінця довести не спромігся. Але ж, з іншого боку, хто його на це місце всадовив? Керуючий трестом. Гм... Так можна й на велику неприємність нарватися. Хай вже йому грець, тому Гнатові Микитовичу... Далі. Микола Леонтійович. Теж ледацюга добрячий. І чверті своєї ставки не відробляє. Але ж незручно чіпати: з його батьком в інституті за однією партою сиділи. Нажити собі ворога, та ще й якого: той батечко-однокурсник тепер уже в главку сидить... От хіба що Марфа Петрівна. Молодичка моторна. Крім магазинів, нічого не знає. Таку б спровадити... Але чекай! Де її синок працює? Хіба ж не в міністерстві? У міністерстві. Ясне діло, матері на поталу не віддасть. Всиплють по саму зав'язку... Олександра Даниловича та Анатолія Степановича краще взагалі не чіпати — зв'язки мають, будь здоров!.. Може, кого пропустив? Так і є, Вітька-електрика. Теж мені — нащадок Едісона, все досліди ставить. У три шиї гнати! Так і запишемо. Та що я — блекоти об'ївся?! Пам'ять втратив? ! Вітько — двоюрідний племінник Костянтина Федоровича. Тьху! Ото мав би халепу...»

Семен Семенович зажурено подивився на своє тьмяне відображення в поліровці столу. Годинник у кабінеті байдуже відцокував останні хвилини першої половини дня. «Кого ж я міг забути?— судомило мозок.— Кого?..»

Раптом Семен Семенович схопив трубку і став швидко накручувати диск телефону.

— Костянтине Федоровичу!.. Так, я... Доповідаю... Ваше доручення виконав. Є кандидатура... Я... сам... за власним... бажанням...

Микола Карпенко

Явне зло карати, звісно, легко,

Явне зло не важко осудить...

Я вбачаю більшу небезпеку

У тому, що глибоко сидить.

В тім, що зовні — мовбито й не злочин,