Сів. Знову перед носом — ворона. Стара. Років сто прожила. Світу, мабуть, побачила... Дивиться. Також щось думає... Що?
Євген Дудар
ВПІЗНАЄ ЧИ НЕ ВПІЗНАЄ?
Стою під дверима. Читаю: «Слідчий прокуратури тов. Горобець». Аж в очах зарябіло. Невже той Горобець, що у студентські роки жив у мене на горищі? Худе, як налигач, і синє, як баклажан. Бороду носило, щоб не видно було, яке воно засмикане. І диви! Вицвірінькалося. Слідчий прокуратури.
Скільки тих Горобців через моє горище пролетіло. Університет свій можна було б організувати. І нікого не ображав. До всіх по-людяному ставився. Господарство своє навіть довірив. Студент із сільськогосподарського інституту за садом моїм доглядав. Студент із зооветеринарного — за нутріями дивився. Філолог і математик з педагогічного Ванька наукою напихали. Постійно жив у мене студент із медичного інституту. Всяке може статися. У моєї Клави поганий синдром. Ночами схоплюється і по хаті вештається. Сусід, правда, казав, що це у неї спадкове.
Жив у мене студент з інституту харчової промисловості. Майстер на всі руки. З цукру гнав. З буряка гнав. З картоплі гнав. З абрикосів гнав. Казав, що навіть з каменю можна гнати. Аби тільки дріжджі відповідні знайти.
Студент з інституту фізкультури жив у мене. Отой, що бігає, ніби на місці стоїть. Щоранку за місто тренуватися біг. Так я йому, щоб він порожняка не ганяв, корзину на спину почепив. Туди сміття із двору виносив. А назад кролям траву... Чемпіоном став. З плавання. Стилем «кроль».
А то приходить Горобець. Таке — нижче трави і тихше води.
— Хазяїне, візьміть на квартиру.
— Куди я тебе візьму? У хаті ліжок, як у госпіталі під час холери.
— А я,— каже,— валетом з ким-небудь спатиму.
— На кого ж ти хоч вчишся?— питаю.
— На прокурора.
— З тебе,— кажу,— прокурор, як із козячого хвоста помело. Ти хоч скарги писати вмієш?
Тут у мене сусід — кровопивця. Цілими днями на саксофоні скиглить. А у мене — поросята. Зачують саксофон, стають на перегородку і співають... Нутрію якось мені підсунув, з авітамінозом. За четвертак. Я три місяці їй у хребет цибулю втирав. Щоб остаточно не полисіла. А потім синаш каже: «Тату! А вона інвалід. Вона рот розтулити не може. У неї верхній зуб на нижній заплівся...» То взяв на квартиру студента із стоматологічного інституту. Такий бідовий хлопець. За кілька хвилин всі зуби їй повисмикував... «Може, вам,— питає,— який заважає? То давайте. Поки інструмент під руками».
Поселився, значить, Горобець.
А через тиждень якась мадмазель прийшла. Ледве у хвіртку просунулася.
— Хазяїне, візьміть на квартиру! Не пожалієте. Я м'ясником працюю.
Хлопці мої як дізналися, що я взяв її, мало не цілували мене.
— Папашо,— кажуть,— ви нам кинули рятівне коло!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ“ на сторінці 46. Приємного читання.