ТАКТИКА
— Ні, ні і ще раз ні!— рішуче заперечив голова місцевкому Гнат Сидорович Круць.— Так вам, шановний Миколо Оверковичу, не бачити путівки, як власного вуха. Не дадуть, це точно. А коли самочинно... розмови всілякі підуть, мовляв, у нас тільки начальство по курортах і їздить. Ні, треба міняти тактику. Я тут поміркував і дещо придумав. Покладіться на мене, все буде гаразд. Так-ти-ка!
І коли на розширеному засіданні місцевкому перейшли до третього питання — «різне»,— Гнат Сидорович кашлянув у кулак, обвів лагідним поглядом присутніх і почав:
— Виділено нам, товариші, дві путівки. Кому дамо? Поміркуймо. Але спершу згадаймо про план. За минулий місяць, сором оце й казати, лише сімдесят шість процентів маємо. Ось так ми трудимося! А хто винен? В першу чергу ви, Миколо Оверковичу. Як начальник цеху. І вам нести за це відповідальність. Можливо, покарання. Але ж, товариші, кого найбільше б'ють за наші спільні прорахунки? Його. У кого найбільше доган? У нього. Має їх, якщо не помиляюсь, шість. А скільки разів йому, пробачаюсь, шию милили? Безліч! Ми, так би мовити, завше збоку. А він, бідолаха, страждає. І, ясна річ, понизився у чоловіка тонус. Запрацювався, запарився. Безвихідь? Є вихід. Треба вам, Миколо Оверковичу, розвіятися, відпочити, їдьте. А тоді, посвіжілого, здорового, бадьорого, зі світлою, як кажуть, головою, ми і запитаємо за план. І будемо принциповими: що тепер заважає? Відпочив — будь добрий, працюй, крутись, думай. Виправдовуй наше довір'я. Ось так будемо говорити з ним. Я маю рацію, товариші? Отож-бо!
Далі. Не все гаразд у Миколи Оверковича і вдома. Причина? Все той же план. По собі знаю: тільки нелади на роботі — гарчу на домашніх, нервую. Ось так і в нього. Геть розклеїлися взаємини з Ганною Порфирівною. Пішли сварки, колотнечі. Теща, як завжди, підключилась. Не вистачало, щоб оті сімдесят шість процентів нам ще й сім'ю розвалили. А як зарадити цьому? Треба, щоб вони удвох побули у спокійній обстановці. Море, знаєте, пальми, різні там круїзи...
Отож, вношу пропозицію: ці дві путівки виділити Миколі Оверковичу і Ганні Порфирівні. Хто за це — прошу голосувати. Одноголосно...
Володимир Золотарьов
ЗНОВУ ЖЕРЕБКУВАННЯ
Головбух Братенко зазирнув у приймальну до Василя Григоровича і жахнувся — там терлися п'ять замів шефа, три заввідділами, завкадрами Синиця і всі чотири бойових постачальники. Пробитися на прийом, отже, було нелегко, але головбух вирішив пе здаватися. Тому зайняв чергу і почав цікавитися, хто й за чим проривається до шефа. Народ мовчав. Затаївся й Братенко. На обід він не пішов, аби не прогавити черги. Всі страшенно квапилися, нервували. Раз навіть спалахнула сварка.
О пів на шосту, охлялий, оглушений суперечками та натиском завкадрами Синиці (той ніяк не хотів пропускати колегу вперед), Братенко нарешті пробився до шефа.
— Та-а-ак! Діла!— затарабанив пальцями по столу Василь Григорович, напружено щось обмірковуючи.— Тут, шановний товаришу Братенко, ситуація така: у відрядження до столиці просяться всі мої заступники, три заввідділами, завкадрами Синиця і чотири постачальники. Як бути? Шість відряджень я уже підписав, можу ще пару, не більше. Але ж претендентів — дев'ять чоловік. І мені, до того ж, треба бути там обов'язково.
Головбух почав щось доводити Василю Григоровичу, переконувати його. Шеф кисличився, стогнав, наче у нього розболілися всі тридцять два зуби одночасно. Тоді спробував умовити Братенка відкласти відрядження на кілька днів. Але головбух наполягав.
— Ось що, дорогенький,— мовив зрештою шеф,— зробимо так: щоб нікого не образити, не відбити у людей бажання працювати, завтра о дванадцятій нуль-нуль проведемо жеребкування. Витягнеш щасливий номерок — паняй до столиці. А ні — то така вже доля твоя, зачекаєш тиждень-другий.
Цілу ніч обмірковував головбух, коли йому тягнути жереб — на початку чи в кінці. Вирішив вичікувати. Але, коли претенденти вишикувалися в кабінеті Василя Григоровича, нерви його здали, і він проштовхнувся до чаші другим. Його кинуло в піт, він щось шептав, примовляв. Тоді тремтячими пальцями довго розгортав клапоть паперу. На ньому було написано: «Надати відрядження терміном на чотири дні». У головбуха від щастя підкосилися ноги, він ледь не втратив свідомість.
Не поталанило завкадрами Синиці, двом постачальникам — Федорчуку і Михальчуку, окремим другорядним особам.
Завкадрами Синиця запально вигукував:
— Коли так — їду за свої кревні. Діло — передусім.
Всі схвально загули: А шеф міцно потис Синиці руку.
...Коли Братенко нарешті вмостився на своє місце, його здивуванню не було меж — поруч сиділи: шеф Василь Григорович, п'ять його замів, три заввідділами, завкадрами Синиця і чотири бойових постачальники. Та на головбуха ніхто не звернув уваги, бо на полі таке творилося, що ні пером описати, ні словами передати. Гра ж на Кубок чемпіонів!
А коли наші забили гол, шеф, щасливий, вигукнув:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ“ на сторінці 49. Приємного читання.