Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

О пів на шосту, охлялий, оглушений суперечками та натиском завкадрами Синиці (той ніяк не хотів пропускати колегу вперед), Братенко нарешті пробився до шефа.

— Та-а-ак! Діла!— затарабанив пальцями по столу Василь Григорович, напружено щось обмірковуючи.— Тут, шановний товаришу Братенко, ситуація така: у відрядження до столиці просяться всі мої заступники, три заввідділами, завкадрами Синиця і чотири постачальники. Як бути? Шість відряджень я уже підписав, можу ще пару, не більше. Але ж претендентів — дев'ять чоловік. І мені, до того ж, треба бути там обов'язково.

Головбух почав щось доводити Василю Григоровичу, переконувати його. Шеф кисличився, стогнав, наче у нього розболілися всі тридцять два зуби одночасно. Тоді спробував умовити Братенка відкласти відрядження на кілька днів. Але головбух наполягав.

— Ось що, дорогенький,— мовив зрештою шеф,— зробимо так: щоб нікого не образити, не відбити у людей бажання працювати, завтра о дванадцятій нуль-нуль проведемо жеребкування. Витягнеш щасливий номерок — паняй до столиці. А ні — то така вже доля твоя, зачекаєш тиждень-другий.

Цілу ніч обмірковував головбух, коли йому тягнути жереб — на початку чи в кінці. Вирішив вичікувати. Але, коли претенденти вишикувалися в кабінеті Василя Григоровича, нерви його здали, і він проштовхнувся до чаші другим. Його кинуло в піт, він щось шептав, примовляв. Тоді тремтячими пальцями довго розгортав клапоть паперу. На ньому було написано: «Надати відрядження терміном на чотири дні». У головбуха від щастя підкосилися ноги, він ледь не втратив свідомість.

Не поталанило завкадрами Синиці, двом постачальникам — Федорчуку і Михальчуку, окремим другорядним особам.

Завкадрами Синиця запально вигукував:

— Коли так — їду за свої кревні. Діло — передусім.

Всі схвально загули: А шеф міцно потис Синиці руку.

...Коли Братенко нарешті вмостився на своє місце, його здивуванню не було меж — поруч сиділи: шеф Василь Григорович, п'ять його замів, три заввідділами, завкадрами Синиця і чотири бойових постачальники. Та на головбуха ніхто не звернув уваги, бо на полі таке творилося, що ні пером описати, ні словами передати. Гра ж на Кубок чемпіонів!

А коли наші забили гол, шеф, щасливий, вигукнув:

— Надаю шість відряджень за кордон. Жеребкування — післязавтра.

Юрій Іщенко

УЧЕНА РАДА

Я вже не одну годину, затамувавши подих, чатую в коридорчику, що веде до нашої лабораторії. Лише скляні двері відділяють мене від кімнати, де по обіді зібралася вчена рада інституту. Відколи почався ремонт конференцзалу, ця найбільша в інститутському приміщенні лабораторна кімната дає притулок усім, хто змушений засідати з важливих питань. Сьогоднішній день, для мене неабиякий — метри в закритому порядку обговорюють мою дисертацію. Ви розумієте, що це означає.

Крізь скло бачу, як лабораторію рвучко перетинає чиясь тінь. Сумніву нема: це Шкворець. Чому він так нестримно розмахує руками? Обурюється? Чи відстоює? А що коли ці експансивні жести — наслідок нелояльності до моєї наукової праці? Можливо, якісь сумніви викликає вступна частина. Що ж, у гіршому випадку я її перероблю. Цікаво, яку позицію зайняв Аполінаренко? Обличчя ніби якесь скривлене. Ви не уявляєте, що чекає на того, хто не поділяє його поглядів. А втім, він завжди чимось невдоволений. Так і чекай неприємностей.

А що думає про мою дисертацію вчений секретар? Невже ото він гойдає ногами? Чого б це? У моєму дослідженні немає жодного рядка про моторно-рухливу функцію нижніх кінцівок.

Стривайте! А то хто аж тіпається від сміху? Так і є — Глаголенко. Над чим же це він регоче? Невже над другим параграфом? Але ж там ідеться про сенсибельність ховрахів до зерна. Навіть дані експерименту на голодних шкідниках подано...

Шеф — голова ученої ради — знизує плечима. Він так робить завжди, коли чимось задоволений. Хе, знайте наших! Не тільки ж вам у науці погоду робити...

Я й незчувся, коли розчинилися двері лабораторії і в коридорчик дружно висипали члени вченої ради. До мене ще долинали уривки дискусії.