Розділ «ВІДСЛОНА ТРЕТЯ»

ОЛЬГА зідхнула надто щиро:

— Гай-гай… Не вмію… (і закрила ляду) — Скажіть ліпше от… (глянула раптом усторч) — Ви «тоді» грали «БОЖЕ ЦАРЯ ХРАНІ»… Що Ви собі думали?.. Ні, не так… Скажіть — що ви взагалі про нас думаєте?..

— Про кого?

— Про нарід, що живе на оцій землі і що його прийнято вже називати українцями… і яким ви зараз керуєте… А тоді вже — чи до театру то й до театру…

МАТІС посміхнувся, а ОРТСКОМЕНДАНТ розвів руками:

— Що за запитання… А проте, я хочу відповісти вам на запитання запитанням:

А що ви про себе самі думаєте? Га?.. От коли вами керують… і взагалі…

ОЛЬГА, примруживши очі, глянула мигцем на Матіса, а тоді до Ортскоменданта з лукавою посмішкою:

— Гм… Ви хочете випробувати мій «гострий язик»?

— Ні, це цікаво… Тільки щиро…

ОЛЬГА задумливо:

— Десь я читала про лицарську честь, ніби була така колись. Сподіваюсь, що є й тепер…

ОРТСКОМ.:

— Передмова мені рішуче подобається… Слово чести з Вами цікаво говорити… (глянув насмішкувато на Матіса).

ЛЯЙТЕНАНТ іронічно засвистів щось про себе, думаючи над шахівницею…

ОЛЬГА:

— Добре, гер Комендант… Справді, вам не тільки цікаво, а й корисно б знати, що ж про вас думають в завойованій вами такій великій і «дикій» країні, як наша…

ОРТСКОМ.:

— Слово чести, правда…

— Але це буде мій особистий погляд… Отже — в надії, що це піде вам на користь, — що ми думаємо про себе?.. Так?..