Розділ «ВІДСЛОНА ТРЕТЯ»

— Конче, гер Комендант… Ви бачите ж — вони стоять у воді (тонко посміхнулась)… У нас чемність у великій пошані. Відчуття чемности і відплата чемністю за чемність — це засада виховання серед найпростіших верств мого народу…

ОРТСКОМЕНДАНТ нюхає, здивовано ніби:

— Справді, вони у воді… Гм… Чемність, кажете… (заскаливши око) — Ну… а… коли б у них було заховане щось більше, аніж звичайна чемність?.. К-ха… Ну, от коли б я — старик — взяв та й підніс Вам — як чарівній, прекрасній жінці, що (заскалив око) заволоділа скажем, моїм серцем?..

ОЛЬГА, вдавши що не чула, голосно:

— Цю засаду в нас впоюють з молоком матері… Правда ж це добре, гер Матіс?..

МАТІС дивився на неї примруженими очима із погано прихованим задоволенням, як вона з’їхала того старичка!

ОРТСКОМ.:

— Ми у Вас оце втретє і я мушу вам сказати — не сподівався… Ви дуже мила господиня… З Вами цікаво розмовляти, хоч Ви й маєте дерзкий язик…

ОЛЬГА сміється:

— Я, здається, забагато перечу… А Ви не звикли…

— Можливо…

ОЛЬГА зідхає з удаваним жалем:

— Що ж зробиш… Я, здається, взагалі є суцільне якесь заперечення… Нонсенс, з погляду Вашого і тих, що з Вами, а тим часом — закономірне отаке от явище… Хоч для людей обмежених може й тяжке для зрозуміння, і не можливе взагалі… Чи не так, гер Матіс?..

МАТІС трохи іронічно:

— Ви говорите щось дуже загадково… і кручено… Як кожна гарна жінка… Гм… Це, далебі, для більшої романтичности…

ОЛЬГА:

— Можливо… (насмішкувато)… Спеціяльно для Вас…

ОРТСКОМ.:

— Прошу, прошу!.. Знаменито… То по вашому, ми люди обмежені?..

— Ні… Але я хіба сказала про Вас? Ні, я сказала взагалі… Що ж до нас… Гм… Ми виросли в тій країні і в таку епоху, гер Матіс, якої ви всі зовсім, зовсім не знаєте… І ніколи, мабуть, не збагнете…