— Шен… Зер шен… Ґуте Нахт… (і щез).
5
ОЛЬГА лишилась сама.
Тріюмфуючи, вона дивилась в той бік, куди пішли гості… І враз зайшлася сміхом, впівголоса вона сміялася зухвало, саркастично, ледве-ледве стримуючись, щоб не вибухнути голосним реготом:
— Ось так, мої панове… «Честь Німеччини»… Ха-ха-ха… А все ж таки — він гарний… І грізний — ух!.. І таки залюблений… К чорту!!. Ха-ха-ха..! Ні, брат, револьвером у «азіятки» любови не здобудеш… — і сміялася. І не могла дати з тим сміхом ради… Розгромила, вона розгромила на тріски всю ту бундючну честь…
6
Ввійшли перелякані — МАТИ й КАТРЯ.
КАТРЯ:
— Що ж ти наробила!?. Ти знаєш, божевільна, що ти накоїла?!!. Га?.. Та ж тепер… тепер… Тобі тепер треба тікати!.. Завтра ж…
ОЛЬГА махнула рукою:
— Добре… Ха-ха-ха-ха…
і сміялась, не в силі опанувати той сміх, що клекотів, як вода крізь прорвану греблю.
Павза — антракт
…………
Чотири голі стіни, підлога — шість кроків вздовш, три впоперек, баварський вітер у шибах і тривога-тривога… Це моє житло. Я його бачу крізь заплющені повіки. Що воно мені нагадує?.. Воно мені нагадує камеру самотнього ув’язнення, чи то пастку або вовчу яму, яку уссурійські тубільці називають «лудьовою» і куди заганяють свободолюбних і гордих ізюбрів, лосів і сарн… Ось так загнано нас в самім центрі Европи і забльоковано з усіх боків… В центрі Европи, на румовищах чужого «Райху».
За вікном десь хрипить радіомовник… Цілий світ крутиться навколо атомової бомби й навколо репатріяції… Репатріяції нас!.. Чужий світ і свій світ… Заатакованні й забльоковані з усіх боків, ми витримуємо натиск…
Крізь гармидер, погрози, брехню і зливу ницости й провокацій назустріч зшарпаному серцеві пробивається усміх. Як промінчик серед тяжкого, зіґнорованого непримиренним серцем, мряковиння… Усміх…
Це така собі русява дівчинка, ще півдитина. Вона щодня при зустрічі зо мною чемно вклоняється мені, з пошаною, як дитина до старшого, і посміхається привітно…
Воно навіть не знає, це дитя, що я тримаюся за її усміх в цім мряковинні, як моряк серед тяжких туманів за далекий промінь маяка, її усміх нагадує мені Ольгу… Я дивлюся на неї, і мені стискається серце: — що з нею буде в цім нашім маршруті — маршруті зірваного бурями й гнаного тими бурями перекотиполя… Чи виросте вона такою ж гордою і такою вірною, безмежно вірною собі й своїй землі, як Та?… Чи… І я бажаю їй усім серцем сили і незламної стійкости, я бажаю їй пронести цей усміх через увесь світ, через бурі й лихоліття, через усе життя… Усміх як прапор.
Це бо усміх усіх тих, хто родився не згинати шиї, неупокорених, сильних як леопард, і вільних, як Воля… Багато їх лишилося там лежати в землі, догоряти в снігах, або дотлівати в морях, на дні… А усміх їхній іде по землі… Він безсмертний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розгром» автора Багряний І.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІДСЛОНА ТРЕТЯ“ на сторінці 20. Приємного читання.
TextBook