Розділ «Полковниця»

— І той самий король хоче, щоб гетьман покарав за зраду Данила?

— Так.

— І він був ченцем, заки став королем?

— Ченцем, потім кардиналом.

— А коли став королем, узяв жінку свого брата?

— Так. Але це не все.

— Не все?

— Людські язики говорять, що у Варшаві крик тепер. Підканцлер Радзєйовський має молоду жінку, яка завжди з королем.

— Не зрадник же він сам? — питала Христя, водячи розіскреними очима по старшинах. — Не віроломник? Не кривоприсяжник?

У відповідь на слова Христі посипались оклики, повні зневаги для короля, і повні признання та похвали для Христі.

Вона сама, наче засоромилася власної сміливости, відступила вбік і стала приготовляти закуску та напитки, що їх потім джури розносили поміж гостей.

Але ще заки перша чарка обійшла кругом, відізвався Лисівець:

— Даниле! Ти ще й не спитав, чого я оце приїхав до тебе.

Всі насторожились, витягнувши шиї в очікуванні. Христя теж поставила збанок і поглянула на Лисівця.

— Не питав — відповів Нечай, здвигаючи раменами. — Хочеш, сам скажеш.

— Правда, правда, що ти січовик. Отож гетьман хо че, щоб ти зібрав якнайбільше збройного люду й рушив У похід.

— Куди?

— Польський гетьман Потоцький з усім коронним військом підсунувся під Сатанів і тепер підступив аж під Кам’янець Подільський, про що ти напевно знаєш.

— Знаю. І гетьмана про це повідомляв.

— Отож наш гетьман рушив свої полки й наказав збірку в Гумані, про що ти, здається, не знаєш, бо не всі полки були покликані. Сам гетьман також у Гумані. З ним тепер близько сорок тисяч війська і кілька тисяч татарів.