Розділ «Полковниця»

— Які пункти? — запитав Житкевич.

— Перше, щоб відкрити в Україні католицькі костели; друге, щоб козаків вивести з-за лінії; третє, щоб селяни повернулись до панів у належне підданство, і четверте, щоб тебе, Даниле, скарати на горло за зраду.

Христя, що несла збанок із медом, випустила його на кам'яну долівку, так, що він розбився на дрібні кусні. Вона навіть не глянула на черепки, вирячивши очі на Лисівця.

— А що ж на це гетьман? — спитав Нечай.

— До королівського листа гетьман нарікав на тебе не раз, мовляв: через таких, як ти, Зборівської угоди не дасться дотримати. Але коли дістав цього листа, то знаєш, що зробив?.. Подер його на шматки зараз таки при королівськім послі і сказав, що покарає тебе на голову, коли король зітне шиї Вишневецькому, Конецпольському і Чаплинському. З тим посланець і від'їхав.

— Га! Га! — засміявся хтось у гурті.

— Нічого більше посол не говорив? — спитав Нечай.

— Ні. Польські посли, бачиш, тепер і нерадо послують, відколи в минулому році самі полковники посікли пана Смяровського.

— Посла? — кинула питання Христя. — Посла вбили?

— Вбили. На кусні порубали при гетьмані та при інших польських шляхтичах — відповів Лисовець, усміхаючись і глядячи на Христю. — Я думав, що ваша милість чула про це. Данило не розповідав?

Христя глипнула на Нечая, наче з докором, і заперечила головою.

Лисовець ізнову посміхнувся й почав говорити:

— Це, бачите, їмосць пані полковнице, приїздить Смяровський раз, другий, потім третій. Уже на Поділлі йшли бої, вже польські реґіментарі обскочили несподівано, як ті пси, Данила під Межибожем, словом уже війна розгорілася повною силою, а Смяровський завжди ще крутиться коло гетьмана. Люди дивувались, чого він сидить, а гетьман мовчав. Тут і там упало погане слово про нього, але він був, як той мед, солодкий, облесний для кожного. Аж ось однієї днини знявся крик таки на нараді в гетьмана. Прибіг Вешняк, викрикаючи, що Смяровський офірував йому привілей на якусь там слободу. За ним відізвався чи не Пободайло. Задержали Смяровського в шатрі, самі зробили розшуки і знайшли вісімдесят — Лисовець повів поглядом довкруги й повторив іще раз — вісімдесят таких привілеїв на різні слободи, хутори, села з усім: із печатками, з підписами короля, тільки з порожніми віконцями на назвища. Лише назвища треба було вставити і все готове!

Гетьман хотів відіслати Смяровського після того назад, але Богун прискочив із голою шаблею.

— Нехай мені ставиться, гетьмане, коли так. Тоді й відсилай, як схочеш!

— І що гетьман?

Нічого гетьман зробити не міг. Смяровський також побачив, що єдиний для нього рятунок — покласти Богуна.

Ставився отже, але ще скоріше впав. Тоді всі, що там були, не виключаючи й мене, замочили шаблі в його крові, присягаючи разом, що завжди таким способом покараємо зрадників, підкупників і всяку таку нечесть.

— То ваша милість каже, що на тих привілеях були підписи короля?

— Так.